— Навіщо Тові відправилася в Каска? — Запитала сестра Юлія.

— Не знаю, — заплакала дівчинка. — Присягаюся, не знаю. Вона говорила це моїм батькам, а я почула. Вона говорила, що повинна скоріше дістатися в Каска. Вона пішла кілька днів тому.

Тихо лежачи на підлозі, Келен щосили намагалася віддихатися. Кожен вдих віддавався болем у ребрах, і це було тільки початком болю. Покінчивши з дівчинкою, сестри звернули свою увагу на Келен.

— Можливо, ми повинні трохи поспати, поки йде дощ, — запропонувала сестра Ерміна. — Нам потрібно відправитися в шлях якомога раніше.

Сестра Юлія, уперши в стегно кулак із затиснутим в ньому дакрилом, задумливо походжала між дівчинкою і колодою для рубання м'яса. Черепки глиняного посуду хрумтіли під її ногами.

— Ні, — сказала вона, обертаючись до решти. — Відбувається щось дивне.

— Відбувається із заклинанням? Ти вважаєш так через цю людину?

— Це? Аномалія, і нічого більше, — відмахнулася сестра Юлія. — Щось не так з усім іншим. Навіщо б Тові знадобилося терміново виїхати? У неї був чіткий наказ чекати нас тут. І вона дісталася сюди — але раптом поїхала. Ніяких інших людей тут не було, в цих місцях немає навіть військ Імперського Ордена. Вона знала, що ми повинні зустрітися з нею, і все ж поїхала. У цьому немає жодного сенсу.

— І чому Каска? — Запитала сестра Цецилія. — Що їй там знадобилося?

Сестра Юлія повернулась до дівчинки.

— Хто-небудь запитував про Тові, поки вона була тут? До неї хтось приходив?

— Я ж вже говорила, ніхто не приходив. Сюди взагалі ніхто не приходив, поки ця стара жила у нас. Інших постояльців у нас не було, вона — єдина. Наша село розташоване в стороні від доріг, сюди мало хто заходить випадково.

Сестра Юлія знову взялася крокувати туди-сюди.

— Не подобається мені це… Щось тут не так, але я не можу зрозуміти, що саме.

— Згодна, — сказала сестра Цецилія, — Тові не поїхала б просто так.

— І все ж, вона це зробила. Чому? — Сестра Юлія знову зупинилася перед дівчинкою. — Може, вона що-небудь говорила? Можливо, залишила лист?

Дівчинка шмигнула носом і заперечливо похитала головою.

— Вибору немає, — пробурмотіла сестра Юлія. — Потрібно відправлятися слідом за Тові. У Каска.

Сестра Ерміна вказала на двері.

— Прямо зараз? У дощ? Тобі не здається, що можна почекати до ранку?

Сестра Юлія задумливо розглядала жінку.

— Що, якщо хтось ще помітить? Ми повинні виконувати своє завдання, і ускладнення нам не потрібні. І вже, звичайно, нам немає необхідності зустрічатися із солдатами Джегана, які можуть згадати, хто ми такі. Ми повинні наздогнати Тові з третьою шкатулкою. Інакше всі ми в небезпеці.

Вона оцінююче зміряла поглядом обох жінок, і продовжувала.

— А ще нам не потрібні свідки, які бачили нас тут, і можуть розповісти про те, що ми шукаємо.

Келен відмінно зрозуміла, чого домагається сестра Юлія.

— Прошу вас, — вона спробувала піднятися на тремтячих руках, — будь ласка, пощадіть її. Вона ж всього лише маленька дівчинка. Вона не знає нічого, що може нашкодити вам.

— Вона знає, що Тові була тут. Вона знає, що було з собою у Тові. — Сестра Юлія невдоволено вигнула брову. — І вона знає, що ми шукали Тові.

Келен щосили намагалася надати голосу силу.

— Вона ж ніщо проти вас. Ви володієте даром, а вона — тільки дитина. Вона не зможе заподіяти вам шкоди.

Сестра Юлія через плече глянула на дівчинку.

— Крім того, вона знає, куди ми прямуємо. — Вона сердито втупилася в очі Келен, потім, не обертаючись, раптово простягнула руку назад і вдарила дівчинку дакрилом в груди. Дівчинка задихнулася від удару.

Усе ще дивлячись в очі Келен, сестра Юлія задоволено посміхнулася. Так могло посміхатися саме зло, і Келен подумалося, що дивитися в ці очі — все одно, що дивитися в очі Володаря; все одно, що заглянути в самі темні глибини Підземного Світу.

Сестра Юлія вигнула брову.

— Я не маю наміру залишати ніяких слідів.

Здавалося, в широко розкритих очах дівчинки спалахнуло світло. Вона обм'якла і важко впала на підлогу, незграбно розкинувши руки під неприродними кутами. Пильний мертвий погляд був спрямований прямо на Келен, немов засуджуючи її за те, що та не стримала слова.

«Я зможу захистити тебе!» — задзвеніла у голові Келен її обіцянка.

У безпорадній люті вона вдарила кулаками в підлогу, і раптом відлетіла назад, відкинута до стіни, скрикнувши від нового нападу болю. Замість того, щоб впасти на підлогу, вона залишалася висіти в повітрі, утримувана непереборною силою. Силою магії. Вже це-то вона знала.