Раніше на їх шляху вже зустрічалися військові патрулі. Подібні несподівані зіткнення Сестер ніколи особливо не лякали — вони легко розправлялися з солдатами, не проявляючи ні краплі милосердя. Стикаючись з патрулями, Сестри завбачливо не дозволяли втекти ні одному свідкові. Основним силам не слід було знати про їх присутність, щоб слідом за мандрівницями не відправилася орда розлючених солдатів. Подібна можливість Сестер не дуже хвилювала, але в них була важлива справа, і їм не хотілося, щоб щось перешкодило її виконанню.

Дістатися до Тові і роздобути останню шкатулку було для них настільки важливо, що вони докладали неймовірних зусиль, щоб рухатися якомога швидше далі. Часом Келен дивувалася, чому вони все ще не наздогнали Тові. Здавалося, Сестер не хвилює нічого, окрім їх дорогоцінних шкатулок. Вірніше, шкатулок лорда Рала. Адже Сестри вкрали їх з палацу Річарда Рала.

Одного разу вони несподівано наткнулися на великий загін варварів з Імперського Ордена. Сестрам не терпілося минути солдатів і зайнятися скриньками, але вояки, ніби навмисне, не квапилися звільнити їм дорогу. Дочекавшись півночі, Сестри пройшли прямо через сплячий табір. Кожен раз, коли хтось їх помічав, одна з Сестер вимовляла тихе заклинання, що вбивало без суєти і шуму. Сестри не відчували ні найменших докорів сумління через вбивство будь-якої людини, що ставала на їх шляху. Вони рухалися крізь табір швидко, безстрашно і непохитно. Келен бачила багатьох людей, хто помер тієї ночі. Ці смерті значили для сестер не більше, ніж смерть докучливої мурашки.

Але все це було давно і після того випадку військо їм більше не зустрічалося. Армія Імперського Ордена була тепер далеко позаду і вже довгий час не бралася до уваги. Тим не менш, це не означало, що навколо немає інших небезпек, а тому Сестри часто нервували, як кішки. І в будь-який момент могли стати небезпечнішими гадюк.

Після того, як Ерміна повернулася, нічого не виявивши, Сестри прийнялися вечеряти. Келен повинна була покінчити зі своїми обов'язками, перш ніж і їй буде дозволено поїсти. Вона чистила коней, коли почувся легкий шурхіт на висохлій землі. Кроки? Звук відволік її від думок про солдатів. Келен завмерла зі скребницею в руці.

Вона озирнулась і здригнулася, побачивши худеньку дівчинку з короткими темним волоссям, боязко стоячою на кордоні темряви і тьмяного світла ліхтаря. Місяць лише іноді визирав між пропливаючими хмарами, і табір висвітлював, головним чином, самотній ліхтар за спинами Сестер. Але навіть при такому слабкому світлі Келен досить добре бачила дивні очі дівчини, спрямовані на неї.

Погляд був усвідомленим. Дівчинка бачила Келен.

— Будь ласка, — сказала дівчинка.

Келен доклала до губ палець, щоб не почули Сестри. Як і той чоловік у готелі, ця дівчинка бачила і пам'ятала Келен. Келен була вражена, і в той же час боялася, що з дівчинкою може трапитися те саме, що і з тим чоловіком.

— Будь ласка, — повторила дівчинка тихим шепотом, — можна мені що-небудь поїсти? Я дуже голодна.

Келен зиркнула на Сестер, зайнятих бесідою, потягнулася до своєї сідельної сумки, що лежали в купі біля її ніг, і витягнула смугу сушеної оленини. Потім знову притиснула палець до губ і подала м'ясо дівчинці. Та розуміюче кивнула, мовчки схопила м'ясо та з жадібністю встромила в нього зуби.

— А тепер іди, — прошепотіла Келен, — Поки вони тебе не побачили. Швидше.

Переставши жувати, дівчинка раптом втупилася на щось за спиною Келен, широко розкривши очі.

— Так… — протягнув за плеча Келен загрозливий голос. — А чи не наш це маленький ослик прийшов стягнути що-небудь?

— Прошу вас… Вона просто голодна, — сказала Келен, сподіваючись погасити гнів Сестри Юлії до того, як він розгориться. — Вона лише попросила поїсти. Вона не крала. Я віддала свою їжу, не вашу.

До Юлії приєдналися дві інші Сестри, і Ерміна підвела ліхтар, щоб краще бачити. Вся трійця була дуже схожа на стерв'ятників, які мали намір начисто обглодати кістки дівчинки.

— А може, вона чекала, поки ми заснемо, — сказала Сестра Юлія, схиляючись ближче, — Щоб перерізати нам горлянки.

Дівчина підняла на Сестер перелякані очі, що прийняли мідно-червоний відтінок у світлі лампи.

— Ні, я не чекала. Я хотіла їсти. Думала, може у вас знайдеться трохи їжі, от і все. Але я попросила, я не крала.

Ця дівчина нагадала Келен дівчинку з «Білого Коня». Дівчинку, яку Келен обіцяла захистити, і яку так жорстоко вбила Сестра Юлія. Ночами, перед сном, спогади про ту жахливу розправу досі переслідували Келен. Невиконана обіцянка все ще палила її душу. Навіть якщо дівчинка і не могла пам'ятати слова Келен досить довго, щоб усвідомити їх, Келен ненавиділа сам факт, що вона дала обіцянку і не виконала його.

Ця дівчинка була трохи старшою, трохи вище зростом. В її очах Келен бачила щось подібне усвідомлення розмірів загрози, що нависла над нею. В ясних мідних очах було щось, що говорило про обережність. Але вона все ще була занадто мала. Жіночність залишалася для неї таємницею, що лежить поки десь за її життєвим горизонтом.

Ерміна несподівано завдала удару, від якого дівчинка повалилася на землю. Сестра накинулася на неї. Дівчинка прикрила голову руками, ніби намагаючись виправдатися за те, що просила їжу. Сестра Ерміна прийнялася бити дівчинку, вчепившись в її одяг. Коли Сестра піднялася, у неї в руках був ніж, якого Келен до цього не помічала. Ерміна помахала ним при світлі ліхтаря, а потім жбурнула до ніг Сестри Юлії.