— Річард! Що трапилося? Прибігла Рікка, в страшному поспіху, говорить, що ти від'їжджаєш?

Річард кивнув.

— Вірно, я повинен поїхати. Але це не надовго — я повернуся через кілька днів. Сподіваюся, до того часу ти, Натан і Енн зможете відшукати в книгах щось корисне, щоб впоратися з заклинанням Вогняного Ланцюга. Можливо, ви зможете навіть знайти спосіб вплинути на пошкодження, завдане шимами.

Зедд роздратовано відмахнувся.

— Може, заодно я вилікую небеса від цієї грози? Раз вже я тут!

— Прошу тебе, Зедд, не злися на мене. Я повинен.

— Ну, і куди ж тизібрався? І навіщо?

— Я готовий, лорд Рал, — сказав Том, квапливо входячи в кімнату.

— Мені шкода, — сказав йому Річард, — але ти не можеш піти з нами. Ми збираємося подорожувати в Сильфіді.

Зедд скинув руки до стелі.

— У Сильфіді! Ти намагаєшся переконати мене, що магія не працює, а сам вирішив віддати своє життя в руки магічного створіння? Ти здурів, Річард? Що взагалі відбувається?

— Знаю, це небезпечно, але я повинен ризикнути. — Річард вказав на стіну. — Тобі знайомий символ над дверима башти Першого Чарівника? Он та зірка?

Коли Зедд кивнув, Річард показав срібний символ на браслеті.

— Точно такий же, як цей.

— І що? — Запитав Зедд.

— Пам'ятаєш, я казав тобі, що він означає? Це — застереження, щоб не дозволити вашій увазі зациклюватися на одній речі. Це — порада дивитися на все відразу, щоб не випустити з уваги повної картини. Ми не повинні дозволяти ворогу притягнути свою увагу і змусити зосередитися на тому, що він бажає тобі показати. Інакше ми станемо сліпими до всього іншого. Так і вийшло. Джеган змусив мене — змусив всіх нас — зосередитися на єдиній речі. І я, як дурень, йшов у нього на поводу.

— Його армія… — припустила Ніккі. — Ти це маєш на увазі? Те, що ми всі зосередилися на його вторгненні, на силі його армій?

— Правильно. Зірка означає, що ти повинен бути відкритий всьому, що тебе оточує. Не можна звертати увагу на щось одне, коли битися з ворогом. Це означає, що потрібно тримати відкритою свою свідомість усьому, навіть коли необхідно весь час тримати в центрі уваги головну загрозу.

Зедд скинув голову.

— Річард, ти повинен зосередитися на загрозі, яка збирається знищити тебе. Його армія складається з мільйонів сильних солдатів. Вони прийшли, щоб придушити будь-який опір і поневолити нас усіх.

— Я знаю. Саме тому ми не можемо боротися з ними, ми програємо.

Обличчя Зедда почервоніло.

— Так ти пропонуєш, дозволити їх армії прокотитися по Новому Світу, не зустрівши опору? Твій план полягає в тому, щоб дозволити армії Джегана безперешкодно захоплювати міста і допустити все те, про що розповідала Джебр? Щоб скрізь було те ж, що і в Ебінісі? Ти хочеш дозволити загарбникам влаштувати загальну бійню? З легкістю поневолити нас?

— Думай про рішення, — нагадав дідові Річард. — Не про завдання.

— Не дуже втішна порада тим, кому от-от переріжуть горло.

Річард, вражений словами Зедда, застиг, пильно вдивляючись у нього.

— Послухай, — нарешті заговорив Річард, пальцями відкидаючи назад волосся, — Зараз у мене немає часу. Коли я повернуся, ми з тобою про все поговоримо. Час підтискає. Я вже витратив його даремно занадто багато. Сподіваюся тільки, що часу у нас залишилося достатньо.

— Достатньо для чого?! — Заревів Зедд.

Ніккі почула на сходах квапливі кроки і в зал влетіла Джебр.

— Що трапилося? — Запитала вона в Зедда.

Зедд махнув рукою в напрямку Річарда.

— Мій онук прийшов до висновку, що ми не повинні боротися з армією Джегана, оскільки все одно програємо.

— Лорд Рал, ви ж це не серйозно? — Запитала Джебр. — Ви ж не можете справді думати, що можна дозволити тим тварюкам… — голос Джебр затих, вона ступила вперед, не зводячи очей з Річарда, і зупинилася. А потім відступила на крок. Кров, відринула від її обличчя, рот широко відкрився, щелепа затремтіла, вона безуспішно намагалася щось сказати, обличчя було спотворене жахом. Потім сині очі закотилися, бідолаха знепритомніла.

Том встиг підхопити жінку сильними руками і м'яко опустив на гранітну підлогу. Всі наблизилися до жінки, яка втратила свідомість.

— Що з нею? — Спитав Том.

— Не знаю, — Зедд став на коліна біля жінки, приклавши пальці до її лоба. — Вона зомліла, але не розумію, чому.

Річард попрямував до дверей, що вели углиб башти до залізних сходах.

— Подбай про неї, Зедд — ти прекрасний цілитель. Впевнений, вона в хороших руках. А я не можу більше даремно витрачати час.

У дверях він обернувся.