Можливо, Алессандра і повернулася до світла Творця, але цій жінці вже раз вдалося обдурити Енн. Багато років тому Алессандра продалася Володареві і стала сестрою Тьми, а Енн і поняття про це не мала. Як можна знову почати довіряти людині, що здійснила зраду?

Енн подивилася Алессандро в очі.

— Сподіваюся, що так, сестра. І молюся, щоб це дійсно було правдою.

— Так воно і є, аббатиса.

Енн вказала на приховане хмарами сонце.

— Може бути, коли я відправлюся до світла Творця, мені зарахується це добре діяння і переважить втрачені через мене тисячі життів?

Алессандра відвела погляд, відвернулася, поклала в багаття пару гілок.

— Нам потрібно поїсти чого-небудь гарячого, аббатиса. І ти відразу відчуєш себе краще. Ми обидві відчуємо себе краще.

Енн опустилася на землю і стала дивитися, як Алессандра готує суп. Але навіть апетитні запахи немогли поліпшити їй настрій.

— Навіщо, по-твоєму, Ніккі забрала Річарда? — Запитала Алессандра, кладучи в суп сушені гриби.

— Поняття не маю. Хіба що вона брехала і тепер тягне його до Джегана.

Алессандра покришити сушене м'ясо і кинула в казанок.

— Навіщо? Якщо вона його дістала, він змушений виконувати її бажання, навіщо їй брехати? З якою метою?

— Вона — сестра, віддана Володарю. Це достатній привід, щоб збрехати, вірно? Брехати недобре. Це гріх. По-моєму, цього цілком достатньо.

Алессандра докірливо похитала головою.

— Аббатиса, я була сестрою Тьми. Мені краще знати. Все зовсім не так. Хіба ти завжди говориш правду тільки тому, що віддана Творцеві? Ні. Можна брехати в ім'я Володаря, можна брехати в ім'я Творця — якщо це необхідно. Так навіщо Ніккі брехати зараз? Вона і без того володіє ситуацією, їй нема чого брехати.

— Поняття не маю, — повторила Енн. Голова в неї боліла від безнадійно похмурих думок. Це все через неї, а зовсім не через Ніккі…

— Думаю, вона зробила це для себе, — сказала Олександра.

— Тобто? — Здивувалася Енн.

— Мені здається, Ніккі досі щось шукає.

— Щось шукає? Ти про що?

Алессандра акуратно відміряла спеції і зсипала в казанок.

— Коли я забрала Ніккі з дому і привезла у Палац Пророків, вона з кожним днем ставала все більш… відстороненою, чи що. Вона завжди робила все можливе, щоб допомогти людям, — і викликала у мене відчуття, що я не здатна дати їй те, що потрібно.

— Наприклад? — Алессандра похитала головою.

— Не знаю. Мені весь час здавалося, що вона щось шукає. Я думала, що їй потрібно знайти світло Творця. Я безжально підштовхувала її, сподівалася, що вона зрозуміє його шлях і заспокоїться. Я не залишала їй часу думати ні про що інше, навіть не дозволяла бачитися з родиною. Її батько був егоїстичним багатієм, любителем грошей, а її мати… Ну, наміри у її матері були добрими, але завжди мене трохи тривожили. Я думала, Творець заповнить ту дивну порожнечу всередині Ніккі… — Алессандра похитнулася. — А потім я подумала, що їй потрібен Володар.

— Отже, ти вважаєш, вона забрала Річарда, щоб заповнити якусь… внутрішню порожнечу? По-моєму, нісенітниця якась.

— Не знаю. — Алессандра роздратовано зітхнула, перемішала суп, кинула туди дрібку солі. — Аббатиса, мені здається, що з Ніккі у мене нічого не вийшло.

— У якому сенсі?

— Не знаю. Можливо, мені не вдалося як слід залучити її у справу допомоги іншим. Я залишала їй занадто багато часу, щоб думати про себе. Вона завжди здавалася відданою інтересам інших, але, можливо, мені слід було ткнути її носом в ще більші біди, показати, що в очах Творця істинна чеснота — більше піклуватися про потреби інших, ніж про власні бажання.

— Сестра, мені насилу віриться, що справа в цьому. Якось раз вона попросила в мене ошатне чорне плаття на похорон матері. Звичайно, я їй відмовила — такий наряд неприйнятний для послушниці. Але це був єдиний випадок, коли Ніккі попросила щось для себе. Ти проробила з нею чудову роботу, Алессандра.

Енн згадала, що якраз після цього випадку Ніккі почала носити чорні сукні.

— Я це пам'ятаю. — Алессандра не піднімала очей. — Коли помер її батько, я поїхала з нею на похорон. Я завжди жалкувала, що відірвала її від сім'ї, але я пояснила їй, що вона наділена величезним даром і зможе надавати людям куди більш істотну допомогу, ніж живучи вдома. Казала їй, що вона не повинна марнувати свій дар.

— Завжди важко привозити дітей у Палац. Важко відривати дитя від люблячих батьків. Одні пристосовуються до нової обстановки краще, інші гірше.

— Ніккі сказала мені, що все розуміє. Вона в цьому сенсі завжди була хорошою. Ніколи не заперечувала, виконувала будь-яке доручення. Можливо, я занадто багато чого очікувала через те, що вона всю себе присвячувала іншим і ніколи не скаржилася. На похороні батька я хотіла допомогти їй справитися з горем. Хоча вона залишалася зовні незворушною, як зазвичай, я знала, що в душі їй боляче. Я спробувала втішити її, сказавши, щоб вона не запам'ятовувала батька таким, мертвим, а постаралася пам'ятати його таким, яким він був за життя.