Вход/Регистрация
Меч і хрест
вернуться

Лузина Лада

Шрифт:

«Вона в нашій квартирі, але це не наша квартира. То де ж вона?» – тужилася Марійка, смутно сподіваючись, що нестикування розв’яжеться якось простіше, і вона застане подругу на сходах поверхом нижче.

Але під’їзд був порожній і цнотливо тихий. Наскільки вона могла пригадати, піднімаючись до себе у вежу, вони ще жодного разу не стикалися з іншими мешканцями. Марійка вибігла у двір, зіткнувшись ніс до носа з Дарининим мопедом.

«Ага!»

Прослизнувши крізь низьку арку, вона опинилася на вулиці, завертіла головою і обмерла, закинувши горло, що вразилося враз і стислося.

На їхньому безперильному балконі, випадаючи з дверей і боязко тримаючись за стіни, стояли чужі люди, вигукуючи «Повернися! Повернися!» і неспокійно розмахуючи руками. А по карнизу, який оперізував вежу, розпластавшись по стіні, йшла божевільна Дарина в дивній кособокій сукні жовто-блакитного кольору. Притримуючи під пахвою якусь палицю, міська альпіністка незграбно, але безстрашно перестрибнула на дах сусідньої, триповерхової частини будинку, що примикала до вежі, й подерлася по майже прямовисному схилу даху до відчиненого вікна горища з підозріло новою пластиковою рамою.

Чоловіки вмить сховалися у дверях балкона, тоді як Марійчина вічна нерозторопність як виняток несподівано прислужилась їй: вона побачила, як подруга, блискавично озирнувшись, дала задній хід і якимсь нез’ясовним Марійці дивом залізла на задню стіну вежі.

Оцінивши її трюк, Ковальова помчала в під’їзд, сподіваючись випередити переслідувачів, і поскакала по сходах, що стали раптом гучними та наповненими диханням і голосами. На третьому поверсі вона зустрілась із уже знайомими їй людьми, що рвалися в чиїсь нерішучі двері.

– Відчиніть, у вас у мансарді небезпечна злочинниця. Вона щойно забралася туди… Відчиніть!

Захекавшись, Марійка добігла до четвертого поверху, що завершувався Г-подібним майданчиком, і, порівнявшись із їхніми розчиненими навстіж дверима, схопилася за зелені перила.

За дверима була чужа квартира! У отворі дверей виднівся обклеєний новенькими шпалерами і засмічений незнайомими речами коридор, а за ним – невідома їй кімната, посеред якої, втягнувши голову в плечі, стояв зовсім бідолашний лисий товстун, якого трусив за плечі розлючений і рознервований парубійко.

– Так хто вона тобі? Ти ж казав, що її не знаєш? – нависав він над лисим, і неважко було зрозуміти, що говорять вони про Дарину.

Але зрозуміти решту було значно складніше – точніше, зовсім неможливо.

Залишивши лисого у спокої, парубійко вибіг і, ледве не збивши Марійку з ніг, поскакав униз, не удостоївши її навіть поглядом. Товстун квапливо потрюхикав до дверей і зачинив їх просто перед Марійчиним носом. Марійка ж зробила єдине, що спало їй на думку: не роздумуючи ні про що, побігла в довгий кінець літери «Г», де причаїлися двері горища вежі.

– Дашо, якщо ти тут – це я, Марійка! – голосно прошепотіла вона.

Почулися квапливі кроки, спочатку глухі та нерозбірливі, потім виразні й, здається, рідні.

– Марійка? – глухо уточнили двері.

– Та я, я, відчиняй!

Двері радісно клацнули й явили її подругу, оглушену, з рівним буряковим рум’янцем на щоках.

– Слава Богу, це ти! – зраділа вона. – Де? Де наш будинок?

– Я його втратила. Поки шукала тебе.

Але Дарина не дала їй пояснити.

– Тоді мотаємо звідси швидко. Потім розберемося. Де вони?

Марійка кинулася до перил і занурила погляд у сходовий отвір, здатний умістити два-три ліфти, – Даринині переслідувачі таки виламали непевні двері внизу, і зараз вони, схоже, обнишпорювали нижню квартиру.

– Швидко! – схопила вона за руку Дарину.

Вони помчали вниз, перестрибуючи через сходинки.

І хоча Марійка так і не встигла зрозуміти, від кого, власне, вони втікають, вона старалася не відставати від Дарини, загорнутої, – «Боже, та що ж із нею сталося?!» – в український прапор.

– Аби лише мопед не забрали! – пристрасно простогнала Чуб. – О-ой, ти!!!

Уже біля самого виходу Ковальова, що не звикла до такого буйного згаяння часу, невдало підвернула ногу і впала на одне коліно, вдарившись об мармуровий поріг.

Двері перекрив високий гулкий силует.

Дарина приглушено скрикнула і відсахнулася.

Але силует кинувся не до неї, а до Марійки, дбайливо підводячи її з підлоги.

– Куди ти поділася? – неспокійно запитав він закоханим голосом Мира, перекрикуючи дзвінок мобільного, що розривав його кишеню. – У під’їзді тебе не було. Ти що, зайшла в іншу квартиру? Вставай, котику, сильно забилася? – Його рука боляче врізалась їй у лікоть голівкою ключа.

  • Читать дальше
  • 1
  • ...
  • 96
  • 97
  • 98
  • 99
  • 100
  • 101
  • 102
  • 103
  • 104
  • 105
  • 106
  • ...

Ебукер (ebooker) – онлайн-библиотека на русском языке. Книги доступны онлайн, без утомительной регистрации. Огромный выбор и удобный дизайн, позволяющий читать без проблем. Добавляйте сайт в закладки! Все произведения загружаются пользователями: если считаете, что ваши авторские права нарушены – используйте форму обратной связи.

Полезные ссылки

  • Моя полка

Контакты

  • chitat.ebooker@gmail.com

Подпишитесь на рассылку: