Шрифт:
І Марійка зрозуміла: він має на увазі свій піжонський жарт в інституті. Але жарт був таким далеким і неважливим, що стався в позаминулому житті, – та все ж, мабуть, саме він застряг, як кістка, десь у глибині гортані, заважав їй проковтнути його визнання. Примушувала відсторонятися від них, перелякано підбираючи живіт.
Утім, була іще одна причина: його любов до неї була не-ло-гіч-ною! А якщо пояснювати її логічно, була скоріше панічним страхом Мира залишитися зараз самому…
І третя: на відміну від божевільного вбивці, ця нелогічність могла почекати!
«І він знову поверне собі силу, якої був позбавлений тоді!»
«Хто він?»
– Але я впевнений, ти зможеш зрозуміти… зможеш спробувати, – пробурмотів Мир, як і раніше, дивлячись у підлогу, – тому що я, правда, люблю тебе. Чуєш?
– Чую. Ні, не чую… – сказала правду вона.
Мир підвів очі й приречено всміхнувся.
– Нічого, я тебе і глуху люблю.
Зі щоденника N
Ні, яким же кондовим жлобом треба бути, щоб серйозно піти в сатаністи і, приносячи жертви Сатані, вірити, що він подарує тобі натомість гроші та владу?
Їхній деспотичний Христос бодай обіцяв їм свою любов. А що обіцяв їм Диявол, який безкомплексно являв собою людиновбивцю від віку, батька брехні та ворога роду людського? Тільки одне – ненавидіти їх, обдурити і вбити. Він чесний у своїй ганебності. І ніколи навіть не приховував своїх намірів, роздаючи інтерв’ю направо і наліво! І просити його допомоги – однаково що наймати злодія охороняти твій будинок, і маніяка – вартувати твоє життя.
Ні, не це божевілля, а банальний дебілізм фанатів, які ріжуть на кладовищах бродячих собак і, цілуючи перевернутий хрест, просять: «Стань моїм хазяїном, Сатано! – Ненавидь мене, обдури мене, убий мене!»
Ну не козли?
Тільки найсмішніше не це… А те, що ніхто навіть не ненавидітиме їх, не обдурюватиме й не вбиватиме. Ніхто, окрім них самих, які обманюють самих себе. Тому що їх харизматичного людиноненависника просто немає в природі. Є лише масове неуцтво покоління пепсі, чиї уявлення про Сатану почерпнуті з американських кіношок із Джеком Ніколсоном і Де Ніро, Аль Пачино і Біллі Зейном, Елізабет Харлі й Еммануель Сіньє. [10]
10
Артисти, які виконували роль Диявола у фільмах: «Іствудські відьми», «Серце ангела», «Адвокат диявола», «Казки зі склепу», «Засліплений бажанням», «Дев’ята брама».
Тільки не прийде до вас Де Ніро, і не сподівайтеся! А Ніколсон не прийде тим більше…
Той, кого ви кличете, – зараз поряд з вами!
Розділ шістнадцятий,
у якому з’являються провали
Київський простір, виявляється, має прямі виходи в інші світи, ці виходи зображено Булгаковим, але не названо…
М. Петровський. «Майстер і Місто»– Стій! – перебила його Марійка нетерпляче і навіть грубо.
По-перше, тому, що коли чоловік починає освідчуватися, в жінок з’являється дивне й абсолютно ілюзорне відчуття, що так буде завжди, і значить, не так уже це і важливо.
А по-друге, точніше, найголовніше, поряд з’явилося якесь усвідомлення – воно причаїлося десь неподалік, і Марійка нетерпляче заклацала пальцями, намагаючись підманути його ближче.
– Ти пам’ятаєш, письменник… Ні, він не історик… цей, як його? Нам Черешина про нього розповідала, коли говорила про Київ, який Олександр II назвав руським Єрусалимом.
Мир подивився на неї з непідробною цікавістю, із якою може дивитися на дівчину, що несе нісенітницю, тільки по-справжньому закоханий.
– Петровський! – згадала Марійка. І кисть її відразу ослабла, повиснувши в повітрі напіврозбрунькованою квіткою.
Вона замовкла і насторожено обвела очима кімнату – тепер невидиме усвідомлення було зовсім поряд, воно стояло не дихаючи в одному із закутків. І було абсолютним і вміщувало в себе цілковито все, як матрьошка, найменшою з яких і такою, що не таїть усередині ніяких секретів, була сама Марійка, вміщена в матрьошку іншу, більшу – загадку двох і ще одного дня, що перевалив за полудень, а третя, величезна й неозора, звалася Київ – Місто Київ, де і відбувалось усе це, і відбувалося воно завжди.
– Ти знаєш, чому… – проголосила вона збуджено.
Але її урвав хрипкий дзвін старовинного вухатого телефону.
Марійка, яка змушена була замовкнути, скривджено скривилась і, здивовано наблизивши до щоки слухавку, почула незвично схвильований голос Каті:
– Слава Богу! Додзвонилась! У вас зараз буде міліція! За крадіжку в музеї. Таксист дав адресу. Тікай!
– Куди? – очманіла Марійка.
– Додому.
– Мене вигнали, – пискнула вона, не встигнувши усвідомити: це не привід для заперечень.