— Забудь, Сергію, про грами, — порадили йому приятелі, — забудь про час, шахи й шашки на перерві, про свою Наднову, навіть про Електроника. Хіба ти не знаєш Таратара? Ніколи не вгадаєш, що він придумає…

— Жартувати так жартувати! — пробурмотів Сергій…

Коли вчитель зайшов до класу, на дошці він побачив величезні літери:

“ДАЄШ МАТЕМАТИКУ!”

— Чудово! — посміхнувся Таратар. — Я задоволений вашим “сердитим” висновком. Ще недавно ви говорили мені, що не хочете бути чистими математиками, що обрали інші професії. Признаюся, спочатку мені було прикро. Але після деякого міркування я схвалив ваш вибір. І вирішив перевірити: даремно я вас учив усі ці роки чи не даремно. Ви довели мені, що хоч би ким ви стали в майбутньому — фізиками, інженерами, робітниками, біологами, — ви будете математично мислити. Я не помилився щодо вас… Я задоволений своїм класом.

— А то який же ми клас без математики? — буркнув Сироїжкін. — Смішно навіть.

— Класом може бути і клас ссавців, — проспівала єхидна Кукушкіна.

— Спасибі! — відповів їй Сергій. — Ти, я бачу, спеціаліст найвищого класу.

— Сукупність цифр трьох сусідніх розрядів числа теж, між іншим, клас, — нагадав Професор.

— Ну, це вже класика! — проголосив Гусєв.

Усі розсміялися, і Таратар найголосніше.

— Запишіть нове завдання, — сказав він, дуже задоволений.

Діти розгорнули зошити. Вони знову почували себе єдиним восьмим “Б”.

— Та ви хитрун, Семене Миколайовичу! — торжествував директор. — Вітаю з прекрасним уроком!

— Нічого особливого, — махнув рукою математик. — У мене до вас ще одне прохання. Дайте мені офіційну відпустку на два дні. У мене купа рукописів восьмого “Б”.

Директор уважно слухав.

— Сукупність усіх цих робіт становить цікавий задум прийдешнього — великий проект, який придумали учні, — мовив Таратар. — Багато чого в цих роботах мені неясно, треба розібратися… Крім того, не далі, ніж учора, я одержав поштою сто двадцять сторінок машинопису. Автор доводить, що я останнім часом припустився немалих помилок! Уявляєте?

Директор з цікавістю глянув на вчителя, якого знав не один десяток років, прикидаючи, яку ж іще хитрість задумав невгамовний Таратар.

— Невже так багато помилок? Хто цей жартівник?

— Цю працю підписав Електроник. Від імені восьмого “Б”.

— Розберіться, Семене Миколайовичу… В помилках корисно розібратися… Але ж хто вас замінить на ці дні? — Директор дістав розклад. Усі вчителі старших класів були зайняті.

— Я гадаю, Електроник, — запропонував Таратар. — На всякий випадок пораджуся з Гелем Івановичем Громовим. Дозволите?

Він набрав номер, попросив професора до телефону.

— Громов підтримав пропозицію, — повідомив Таратар. — Річ у тому, що Електроник переживає кризу, розв’язує дуже складну задачу.

— Тепер ясно, шановний Семене Миколайовичу, чому ви просите відпустку. Яку ж кризу допомагаєте ви подолати Електроникові?

Таратар пояснив те, що він знав від Громова: Електроник шукає нові шляхи обробки інформації, які поки що не відомі жодній у світі машині.

Директор здивувався:

— Не кожна людина розв’яже таке завдання, а тут — Електроник… Я згоден, Семене Миколайовичу, хай він веде урок.

— Спасибі, Григорію Михайловичу, я був певен, що ви дозволите! Професор Громов вважає, що Електроникові не зашкодить зараз самостійність.

— Ми з вами не академіки й навіть не професори, Семене Миколайовичу, — лагідно промовив директор, — тому знаємо, що самостійність — це добре, а допомога і восьмому “Б” і навіть Електроникові потрібна. Давайте тільки подумаємо — яка…

— Ура! Нас визнали! — радісно сказав Електроник, з’явившись в астрономічній обсерваторії.

В руках у нього пачка телеграм. Він з переможним виглядом кладе їх перед Сироїжкіним.

— З Мадраса, Мельбурна, Бюрокана. Від Академії наук, — перелічував Електроник. — Усі вітають з відкриттям Наднової.

Сергій відірвався від аркуша, на якому писав, переглянув телеграми.

— Спасибі, Електронику, за новину. Справу зроблено. Йдемо далі, — і він скосив очі на свій рукопис.

Електроник запитав:

— Навіщо тут моя фотографія?

На стіні поряд з портретом Кеплера висів портрет Електроника. Зосереджене обличчя. Ніс, як у Сироїжкіна, трошки кирпатий. Губи пояснюють щось дуже важливе.

— Це я зробив, — признався Сергій. — У класі, коли ти мені підказував. Моментальний знімок. Найкращий у світі підказувач…

— Я нікому не підказую, — поправив друга Електроник.

— Згадав! Ти мене просто доповнював на уроці.

— І я згадав, — уточнив Електроник. — Ти намагався зняти непомітно, але я побачив і навіть позував. Непогано вийшло.

— У самий раз, — погодився Сироїжкін. — Тільки ти мене не дослухав. Ти — найкращий у світі підказувач Наднової. І це — портрет першовідкривача.