І зараз, бачачи, як сміється його друг, Сироїжкін подумав, що вони знайомі ніби тисячу років.

А коли з тобою поряд такий друг, як Електроник, значить, попереду ще немало всіляких історій.

— Ану, кудлатенція, покажи, що ти вмієш! — наказав Електроник.

Вони вилізли з-під столу. Рессі підстрибнув до стелі, двічі перевернувся в повітрі й приземлився на всі чотири лапи.

— Дресирований собака!.. — захоплено промовив Сироїжкін. — Знаєш, я вмить зрозумів, що Рессі найспритніший у світі пес. Тер’єри — вони легко піддаються дресируванню.

— Собака — це ще не все, — загадково сказав дресирувальник.

— А що ж?

Електроник підвів приятеля до дошки. Серед довгих, незрозумілих формул Сергійко прочитав:

“Технічний паспорт. Ім’я: Рессі — Рідкісний Електронний Собака, Страус і так далі”.

— Страус? — Сироїжкін витріщив очі.

— Найкращий у світі стайєр, — пояснив Електроник. — Стометрівка — за три й дві десятих секунди. Будь ласка — ось формули.

— Ото! Так не бігаєш навіть ти! — похвалив конструктора Сироїжкін і знову став читати.

“Клас: Модель сучасна. Тип: Незнищенна”.

— Здорово! — видихнув Сироїжкін. — Незнищенна! Не горить, не тоне, не плавиться, не ламається, не розбивається, двійок не одержує і завжди в доброму настрої. Так?

— Приблизно так. За найновішою теорією мого вчителя професора Громова. Це найдосконаліша модель, — відповів Електроник, а Рессі, що лежав коло його ніг, замахав куцим хвостом.

“Основне правило поведінки, — читав далі Сироїжкін, — чітке виконання наказів хазяїна. Самостійність і свобода дій допомагають моделі дотримувати основного правила поведінки”.

В цьому пункті Електроник крейдою дописав після слова “хазяїна”: “та його друга”. На що Рессі ствердно гавкнув, немов умів читати.

Електроник вийняв з кишені маленьку металеву коробку, простягнув Сергієві:

— Візьми. Це транзистор. Тепер Рессі почує тебе хоч за сотню кілометрів. Ти — хазяїн. Ти — друг. Я це вже говорив, Рессі запам’ятав. Візьми!

Сергій обережно взяв легкий сріблястий транзистор, не вірячи, що це — йому.

— Але я за літо забув усі формули, всі теореми, які знав. Як командуватиму Рессі?

— Командувати можна й звичайними словами. Рессі перекладає їх сам на мову формул.

Сергій полегшено зітхнув, тихо сказав у сріблясту решітку транзистора:

— Рессі, до мене!..

Пес одним стрибком підскочив до нового хазяїна, завмер біля ніг.

Сергій уважно оглянув тер’єра: вуха стоять — одне трохи довше, ніж друге, розумні очі за навислою шерстю, хвіст морквинкою. Розсунувши вуса й заглянувши в рот, побачив червоний язик і кинджали дуже гострих зубів. Помацав міцні, подовжені ступні.

— Як справжній! — радів Сергій.

— Точність до останньої волосинки, — похвалився Електроник.

— І гавкає.

— Гавкають не тільки собаки. Вміють гавкати такали, лисиці, гієни, білухи, деякі риби. Навіть горобець, коли дуже розсердиться, гарчить, мов собака. — Електроник, як завжди, все на світі знав і не допускав неточності у висловлюваннях співрозмовника.

— Стій, — сказав Сироїжкін, потираючи долонею лоб. — Нічого не розумію, все переплуталося в голові. Невже те, що тут написано, — про Рессі? — Він показав на дошку.

— Я й так стою біля тебе, — серйозно відповів Електроник. — Що ж тут незрозумілого? Уже в першому рядку сказано, чий це технічний паспорт.

— “Рідкісний Електронний Собака, Страус і так далі”, — перечитав Сергій. — Виходить, і для мене Рессі буде Страусом і так далі?

— Звичайно. Ми вже вирішили раз і назавжди.

— Але ж Рессі не страус, не кіт, не дельфін, не ворона, — задумливо розмірковував Сергій.

— Не дельфін, не ворона, — підтвердив Електроник. — Він — усе разом. Рессі — це Рессі, машина спеціальної конструкції.

— Геніально! — вигукнув Сироїжкін — Як ти це придумав?

— Коли всі роз’їхалися на канікули, — став розповідати другові Електроник, — я спочатку не знав, що мені робити. Я, звичайно, читав, працював з відстаючими, підготував навчальний матеріал для Таратара, — все це дрібниці. Заходила якось бабуся, просила знайти бідон, що в неї пропав. Я знайшов. Дзвонив Віктор Нєдєлін, знаєш, із десятого “А”. Йому стало нудно на Чорному морі, й він вирішив потренуватися зі мною в розв’язанні задач. Потренувався й більше не дзвонив… Раз у раз заглядали різні люди. Прийдуть, запитають: “Електроник?” Подивляться на мене, похитають головою і йдуть геть. От я і повісив на дверях: “Без запитання не заходити”. Без розумного, звичайно, запитання…