— Я лише дозволив собі нагадати вам про нашу домовленість: до самого аллаха дійшли не тільки мої благання, а й те, що відчуває мій ніс, змушений миритися з трунами, ще не похованими в землю.

— Що ж, тоді піднімемо віко труни, аби перевірити тебе на запах. Здається, іспанські кораблі досить далеко.

Трохи здивований шкіпер гукнув сивочубого негра-матроса, вільного од вахти біля стерна, і разом з ним підняв віко одної труни.

“Небіжчик” у чернечому одязі відкрив агатові, пронизливі очі й сперся на лікоть.

— Можна підвестися? — запитав він.

Від несподіванки єгиптянин упав на коліна, а негр відскочив убік.

— Як ваша рана, отче Фома? — спокійно спитав Ноде.

— Невеличка подряпина, синьйоре, та й годі.

— Одначе ви вміло впали. Не лише той негідник, що був тореадором, а навіть я подумав, що він убив вас.

— На місці бика я підняв би його на роги. Але як там наш захисник?

І вони підійшли до другої труни. Негр від забобонного страху сховався за вітрило. Віко підняли без нього, але з домовини ніхто не встав. Довелося Ноде, ченцю і шкіперу втрьох підняти звідти непритомного юнака і перенести його в єдину на фелюзі каюту.

Чернець розстебнув на ньому камзол, зітхнув:

— Наскрізне поранення в груди, велика втрата крові, хоч я устиг перев’язати його в домі посланника. Перев’яжу ще раз, недарма я писав у темниці медичний трактат.

І Кампанелла заходився старанно доглядати за Сірано де Бержераком.

Єгиптянин хитрувато зауважив Ноде, коли той вийшов із каюти:

— Аллах усе бачить, поважний пане! І якщо мені не можна доплатити за мій неслухняний ніс, якому нічого не вдалося почути, то сам аллах велить покласти на долоню за мій слухняний язик, якому є що розповісти.

Ноде весело зареготав, бо дуже любив сміятися.

— Гаразд, я дам тобі ще 500 пістолей, аби твій язик не вимовив зайвого, як твій ніс не відчув незвичного.

Єгиптянин лукаво глянув на гроби і низько вклонився.

Маленька єгипетська фелюга спритно шмигала поміж високими бортами шхун, бригів, барок, що стояли на рейді, і гордо пропливала мимо дрібних порівняно з нею рибальських човнів, які заповнили підступи до набережної Тулона. Вона завершила нарешті своє плавання, прослизнувши у відкритому морі повз усі іспанські кораблі, і тепер спокійнісінько стояла, прив’язана просмоленою линвою до мідного кільця молу.

Залишивши пораненого на догляд ченця-лікаря і єгиптянина, Ноде подався по підводу, щоб перевезти Сірано на заїжджий двір, перш ніж вирушити в далеку дорогу.

Йому довелось пробиратися крізь юрби матросів, які тинялися в пошуках найму, хмільних після тривалого плавання моряків, надокучливих продавців овочів і фруктів. З ящиків, тюків, плетених кошиків чулися різні запахи: смоли, ворвані, часнику, живої риби, духмяних апельсинів і запашних квітів, ніжних динь і кавунів. Ноде добряче нам’яли боки, поки він добрався до знайомого трактиру “П’яний шкіпер”.

Назад до молу, куди пришвартувалася фелюга, він дістався на підводі, найнявши вусатого візника, колишнього солдата, котрий немилосердно сварився і хлистав батогом не лише коня, а й перехожих, що заважали проїхати.

Сірано де Бержерака обережно поклали на підводу і доставили з порту до знайомого трактиру. Там він перебував доти, доки лікар-чернець не дав згоди усім разом вирушити в далеку дорогу.

На той час винахідливий Ноде вже дістав необхідну їм карету.

Сталося так, що Мазаріні, виконуючи вказівку Рішельє, купив для перебування Кампанелли у Франції будиночок, споруджений на згарищі маєтку Мов’єр, куди й приїхала карета мандрівників із Тулона.

Сірано пізнав свої рідні краї, і це його втішило і збадьорило. Він навіть сам спробував увійти до будиночка, що з’явився на місці старенького дерев’яного шато, яке згоріло у вогні селянського гніву.

Прибулих уже чекали філософ Декарт зі своїм другом-суперником, радником Тулузького парламенту П’єром Ферма, і професор-філософ П’єр Гассенді. Кардинал Рішельє вирішив продемонструвати, свою турботу про звільненого в’язня і запросив до його притулку у Франції людей, котрі за поглядами найближче стояли до Кампанелли. Він хотів, щоб той опинився в колі друзів. Його превелебність ніколи нічого не робив без наміру.

Рене Декарт, якого Рішельє запросив повернутися до Франції для зустрічі з Кампанеллою, був у плащі, накинутому на мундир нідерландської армії. Сховавшись од переслідувань католицької церкви, Декарт воював проти Іспанії. Був він гордий, ставний, із мужнім обличчям, повним енергії й благородства, що йшло не від знатності, якою він нехтував, а від глибокого самобутнього розуму, що і через три століття залишив слід у свідомості його послідовників, картезіанців.

Його протилежністю, але з таким же гострим розумом, був юрист, поет і математик ГГєр Ферма — спокійний, врівноважений, дружелюбний, з повнявим, чисто виголеним обличчям, із чорним, до плечей волоссям, з ледь помітною усмішкою в куточках трохи насмішкуватих губ.