Вечеря належала до розряду тих, які додають кілька годин до Вашого життєвого шляху. У дядечка Ґіві грузинські страви виходили так, що додавали цілу добу.

Тож за столом довго не хотілося говорити про вибори. Тільки про їжу і про любов, тобто про речі одного порядку.

Так не хотілося цього вечора говорити про щось інше, однак з «брехунця» почулося:

– Говорить районний радіовузол. Усі зацитькали одне на одного.

– Послухайте інформацію про вибори. Повідомляємо, що в результаті голосування Павло Іванович Печеніг набрав 49,2% голосів і вийшов у другий тур. На другому місці – Михайло Разін, що набрав 12,1% голосів. На третьому місці – Адам Колосальний, що набрав 11,9% голосів.

За столом заойкали, забувши і про їжу, і про любов. Кому вірити? Меру міста чи районному радіовузлові?

Ви думаєте, дорогі мої читачі: які дивні діла кояться в провінційному містечку? Якраз навпаки. Це абсолютно нормальне явище для країн пострадянського простору. Було б дивним, якби все було інакше. Якби вибори були прозорими. Якби не виникало ніякої плутанини в підрахунках. Якби не можна було маніпулювати відсотками. І так далі. Оце було б ненормальним. А в нашій ситуації все таке рідне, таке знайоме! Цей милий слов'янський безлад! Ця симпатична слов'янська неточність! Хочеш – так, не хочеш – інакше. Хоче великий чоловік з великого кабінету– чому б не зробити йому приємне? Не хоче великий чоловік з великого кабінету – навіщо його дражнити?

Забігаючи наперед, скажемо, що інформація про другого кандидата у другий тур і про кількість відсотків, набраних кандидатами в окрузі, змінюватиметься ще тричі. Причому в усіх випадках вона буде цілком офіційною і правдоподібною. Подаватиметься вона, знову ж таки, по «брехунцю», безпардонно перериваючи концерт на замовлення слухачів.

Урешті-решт, через кілька годин, здається, стало ясно, що в кулуарній боротьбі, яку не мали щастя бачити наші герої, таки переміг Колосальний. Команда Печеніга зітхнула з полегшенням. Все-таки чоловік інтелігентний. Не буде ні погроз, ні шантажу, ні каліцтв.

Засумнівалася лише Ідея Іванівна. Вона скрушно похитала головою і прорекла пів сакраментальної фрази:

– Чує моє серце…

Однак у ту мить ЇЇ ніхто не послухав.

Настав вечір, і дядечко Ґіві став особисто стежити за різними телевізійними каналами, де передавалися новини. Він очікував репортаж про побиття довіреної особи кандидата в депутати провінційного округу NN. Звичайно ж, його не було. Дядечко Ґіві обурювався по-грузинськи, а потім не витримав, зірвався з місця і став збиратися в дорогу.

– Ти куди? – суворо спитала Ідея Іванівна. Суворість, щоправда, була награна, оскільки бойова подруга дядечка Ґіві і його стоматологічна соратниця знала, що в цю секунди ніщо і ніхто не зможе стримати його.

– Паеду в сталицу, на тэлэвидэние. Может, там кому-ни-буд зуби надо вставить.

Розкрию, дорогий читачу, тобі секрет, бо не можу втриматись. Він– таки доб'ється свого. Репортаж вийде в ефір. І в дуже відповідальний момент. Однак наша тепла компанія на якийсь час буде позбавлена колоритної підтримки і неповторної грузинської кухні.

Дядя Боря і тьотя Роза теж назавтра розпрощаються, побажавши Павлику перемоги і запросивши молодих на медовий місяць в Ізраїль. Крім того як люди практичні вони зроблять щедрий внесок у виборчий фонд свого улюбленця. Проводжатимуть подружню пару всім виборчим штабом і всією єврейською громадою провінційного містечка NN, яка прямісінько на пероні вокзалу присягне дяді Борі проголосувати за Павла Івановича Печеніга.

Ось і розпочався другий тур.

Ви, напевне, мої любі читачі, пораділи за Павла Івановича, Що він вийшов у другий тур і що його опонентом став улюбленець учительок української мови середнього віку православного віросповідання? Розумію. Проте, хоч як мені прикро вас засмучувати, все-таки мушу сказати: як гірко ви помиляєтеся!

Колосальний – це політик з досвідом і зв'язками. А в політиці ніщо так не цінується, як досвід і зв'язки. Більше, аніж гроші. Повірте мені. Я на цьому знаюся.

А почалося все так. Спершу, щойно затвердили результати виборів, Колосальний зник на чотири дні, чим дуже збентежив виборчий штаб Печеніга. А хочу вам сказати, що чотири дні для другого туру, який триває два тижні, це дуже велика розкіш. Ідея Іванівна відразу відчула «свиню», хоча їй знову ж таки ніхто не вірив. Усі звинувачували її у панікерстві.

Варфоломійович вирішив проаналізувати ситуацію. Він намалював шахматку всіх виборчих дільниць округу з розгорненою інформацією про результати голосування. Особливо небезпечні ділянки виділялися червоним, а абсолютно безпечні – зеленим кольором. Були й проміжні кольори: жовтий, жовтогарячий і синій, що означали різні ступені ризику.

Тетяна Горошко малювала оголошення, враховуючи психологічні особливості села і міста: у селі афіша була аляпувата, з візерунками й орнаментами, а текст був написаний кругленькими буквами із завитушками. У місті був готичний шрифт без надмірностей. Ви, дорогі мої читачі, певно підсміюєтесь над простакуватим автором, який так смачно описує вам усі детальки. І знову ж таки ви помиляєтеся. У шрифті міститься страшна сила. Про це вам може розповісти, приміром, найкращий в Україні спеціаліст із шрифтознавства, адресу якого я видаю за гроші.