— Що? — перепитав Гаррі.

— Зареготав, як навіжений! Ото стояв собі й реготав. А коли прибуло підкріплення з Міністерства магії, він спокійно пішов з ними. Ішов і реготав як псих. Бо він псих, правда, Ерні? Ге ж, псих?

— Якщо й не був до Азкабану то тепер — точно псих, — спроквола вимовив Ерні. — Я вже краще підірвав би сам себе, ніж загриміти в Азкабан. Але катюзі — по заслузі. Так йому й треба!..

— Нелегко було те все зам'яти, правда, Ерні? — додав Стен. — Піввулиці як корівка язиком злизала. І купа мертвих маґлів. До речі, як вони тоді викрутилися, як усе пояснили?

— Вибух газу, — прохрипів Ерні.

— І от маєш — тепер Блек утік, — сказав Стен, розглядаючи газетну фотографію з виснаженим обличчям. — Ніхто ще не виривався з Азкабану, правда, Ерні? І як йому ото вдалося? Страшно, скажи? Хоч я йому не заздрю з тими азкабанськими вартовими, правда, Ерні?

Ерні раптом здригнувся.

— Говори про щось інше, Стен... Маєш осьо гарного хлопця. Від тих азкабанських вартових мені аж млосно.

Стен неохоче відклав газету, а Гаррі з жахливими передчуттями притулився до вікна. Він уявив, що молотиме Стен своїм пасажирам, коли довідається, кого він підвозив:

"А ви чули?! Отой Гаррі Поттер роздув свою тітку! Ми його ото підвозили на нашому автобусі, правда, Ерні? Хотів змитися…"

Бо ж він, Гаррі, такий самий порушник чаклунських законів, як і Сіріус Блек. Може, за надування тітоньки Мардж йому теж світить Азкабан? Він нічого не знав про ту чаклунську в'язницю, хоч усі говорили про неї з жахом. Геґрід, гоґвортський лісник, торік відсидів там два місяці. Гаррі ще й досі пам'ятав спотворене жахом обличчя Геґріда, коли той дізнався, куди його забирають. І це Геґрід — сміливець над сміливцями...

"Лицарський автобус" пронизував пітьму, розганяючи кущі, сміттєві бачки, телефонні будки й дерева. Гаррі тривожно завмер на своєму ліжку. Стен раптом пригадав, що йому заплачено ще й за гарячий шоколад. Проте саме тієї миті автобус різко звернув на Абердин — і весь шоколад зі щедрої руки Стена вилився на Гарріну подушку.

З верхніх поверхів вервечкою потяглися чаклуни й чарівниці. В халатах і пантофлях, вони поспішали до виходу, радіючи, що поїздка закінчилася.

Поступово в автобусі залишився один — єдиний пасажир.

— Ну, шо, Невіле, — плеснув у долоні Стен, — де тебе в Лондоні висадити?

— На алеї Діаґон, — відповів Гаррі.

— Як так, то й так, — сказав Стен, — ну, що ж — тримайся...

БАБАХ!

І ось вони вже мчать вулицею Черінґ-Крос-Роуд. Гаррі сидів і дивився, як з-під коліс "Лицарського автобуса" відстрибували навсібіч лавочки й будинки. Почало світати. Доведеться йому десь перечекати кілька годин, доки відчинять "Ґрінґотс". А тоді — знову в дорогу. Але куди?..

Ерні натис на гальма — і "Лицарський автобус" різко зупинився перед маленьким задрипаним шинком "Дірявий Казан", у глибині якого таївся чарівний вхід на алею Діаґон.

— Дякую, Ерні, — сказав Гаррі.

Він зіскочив і допоміг Стенові поставити на тротуар валізу й Гедвіжину клітку.

— Бувай, Стен! — попрощався Гаррі.

Але Стен мовби й не чув. Він і далі стояв у дверях, витріщившись на затемнений вхід у шинок.

— То ось ти де, Гаррі, — пролунав голос.

Гаррі не встиг обернутись, як на його плече лягла чиясь рука.

— Боже мій! — пролунав Стенів крик. — Ерні, ходи сюди! Сюди!!!

Гаррі озирнувся на власника руки на своєму плечі і в нього все похололо: він нарвався прямо на Корнеліуса Фаджа, міністра магії.

Стен зіскочив на тротуар.

— Як ви назвали цього Невіла, пане міністре? — схвильовано запитав він.

Фадж, огрядний низенький чоловік у довгій смугастій мантії, мав непривітний і втомлений вигляд.

— Невіла? — похмуро перепитав він. — Це Гаррі Поттер!

— Я так і знав! — радісно вигукнув Стен. — Ерні! Ерні! Вгадай, хто такий Невіл! Це Гаррі! Гаррі Поттер!!! Я бачу його шрам!

— Що ж... — дещо роздратовано буркнув Фадж. — Я вельми радий, що "Лицарський автобус" довіз Гаррі сюди, але нам пора йти...

Фадж міцніше стис Гарріне плече, і Гаррі відчув, що його ведуть до "Дірявого Казана". З дверей за шинквасом вийшла сутула постать з ліхтарем у руці. То був Том, зморшкуватий і беззубий шинкар.

— Ви знайшли його, пане міністре! — вигукнув Том. — Чогось бажаєте? Пива? Бренді?

— Краще чаю, — промовив Фадж, все ще не відпускаючи Гаррі.

За їхніми спинами почувся гучний скрегіт і відсапування — то Стен з Ерні тягли валізу й Гедвіжину клітку, збуджено роззираючись навсібіч.