Він глянув на чарівну паличку, яку й досі стискав У руці. Якщо його вже й так вигнали зі школи (серце калатало, мов навіжене), то ще трохи чарів, либонь, уже не зашкодять. Було б непогано зробити валізу легенькою, мов пір'їна, прив'язати її до мітли, тоді накинути успадкованого від батька плаща — невидимку й полетіти до Лондона. Там він зможе забрати з сейфа решту своїх грошей і... розпочати життя вигнанця. Це була жахлива перспектива, але ж не міг він нескінченно сидіти на цьому мурі, — тоді доведеться пояснювати маґлівській поліції, як він тут опинився вночі з мітлою й валізою, повною чаклунських книжок.

Гаррі відкрив валізу й почав у ній нишпорити, шукаючи плаща — невидимку. Та не встиг він його знайти, як раптом випростався і ще раз роззирнувся довкола.

Він відчув якесь дивне поколювання в потилиці, ніби хтось за ним стежив, проте вулиця видавалася порожньою, і в жодному з великих прямокутних будинків не світилося.

Він знову схилився над валізою, але майже відразу піднявся, стискаючи в руках чарівну паличку. Гаррі радше відчував, аніж бачив, що у вузенькому проміжку між гаражем і парканом за його спиною хтось або щось стоїть. Він пильніше придивився до того місця. Якби це щось заворушилося, він тоді збагнув би, що то: якийсь бездомний кіт чи... щось інше.

— Лумос, — пробурмотів Гаррі, і на кінчику чарівної палички засяяло світло. Він підняв її над головою, і стіни найближчого будинку заясніли. Зблиснули двері гаража, і Гаррі дуже виразно побачив там контури чогось величезного, із здоровенними блискучими очима.

Гаррі позадкував, наштовхнувся на валізу і, перечепившись через неї, скотився в рів. Паличка випала йому з рук. Щось оглушливо гримнуло. Від раптового сліпучого світла Гаррі затулив очі руками ...

Зойкнувши, знову вибрався на бруківку, і зробив це дуже вчасно. Наступної миті там, де він щойно лежав, зі скреготом зупинилися велетенські колеса й фари. Гаррі підняв голову й побачив яскраво-пурпуровий триповерховий автобус, що мовби виринув просто з повітря. На лобовому склі було виписано золотими літерами "Лицарський автобус".

"Мабуть, я очамрів від падіння", — подумав було Гаррі. Але тут з автобуса вискочив кондуктор у пурпуровій уніформі й почав голосно кричати кудись у ніч:

— Запрошуємо в "Лицарський автобус" — рятувальний транспорт для чаклунів і чарівниць, які потрапили в халепу. Піднесіть руку з чарівною паличкою, сідайте в автобус і ми відвеземо вас, куди забажаєте. Мене звати Стен Шанпайк, цього вечора я буду вашим кондук...

Кондуктор раптом замовк, бо саме помітив Гаррі, який і досі сидів на землі. Гаррі знову схопив свою паличку і звівся на ноги. Зблизька розгледів, що Стен Шанпайк був ненабагато старший за нього — він мав якихось вісімнадцять — дев'ятнадцять років, великі відстовбурчені вуха і чимало прищів.

— А шо ти там робив? — запитав Стен, уже неофіційним тоном.

— Я впав, — пояснив Гаррі.

— А чо' це ти впав? — хихикнув Стен.

— Та ж не навмисне, — роздратовано відповів Гаррі. Його джинси продерлися на коліні, а з руки крапала кров. І тут він згадав, чому саме впав, і рвучко озирнувся, щоб глянути на прохід між гаражем і парканом. Фари "Лицарського автобуса" заливали прохід світлом, але там нікого не було.

— Шо ти там побачив? — поцікавився Стен.

— Там було щось велике й чорне, — Гаррі невпевнено показав на прохід. — Ніби пес... тільки величезний...

Він озирнувся на Стена, який від здивування аж роззявив рота. Ніяковіючи, побачив, що Стенів погляд зупинився на його шрамі.

— А шо то в тебе на лобі? — зненацька запитав Стен.

— Нічого, — швидко відповів Гаррі, ховаючи шрам під волоссям. Він не хотів полегшувати роботу Міністерству магії, — вони ж бо його, мабуть, уже розшукують.

— А як тебе звати? — не вгавав Стен.

— Невіл Лонґботом, — сказав Гаррі перше, що спало йому на гадку. — То... то цей автобус, — швидко додав він, сподіваючись відвернути Стенову увагу, — ти казав, він їде куди завгодно?

— Канєшненько! — гордо відповів Стен. — Хоч до чорта на ріжечки, аби тільки по землі. Під водою він геть не годящий. Слухай, — знову підозріло запитав Стен, — але ж ти нам махав, ге? Підняв руку з паличкою, правда?

— Так, — відразу погодився Гаррі. — Слухай, а скільки коштує квиток до Лондона?

— Одинадцять серпиків, — сказав Стен, — але за тринадцять можеш дістати гарячого шоколадику, а за п'ятнадцять — гарячу грілочку і щітоньку для зубів якого захочеш кольору.

Гаррі знову понишпорив у валізі, дістав гаманець і подав Стенові кілька срібних монет. Після цього вони дружно затягли в автобус його валізу й Гедвіжину клітку.

В автобусі не було сидінь; натомість біля заслонених вікон стояло з півдесятка мідних ліжок. На скобах біля кожного ліжка потріскували свічки, осяваючи оббиті дерев'яними панелями стіни.

У глибині автобуса крихітний чарівник у нічному ковпаці пробурмотів крізь сон:

— Не зараз, дякую, я ковтаю слимаків, — і повернувся на другий бік.