— Змінять! — люто заперечив Рон. — Тепер ти не будеш займатися усім цим сама. Я тобі допоможу, Герміоно.

— Ой, Роне!

Герміона кинулася йому на шию і розридалася. Сконфужений Рон незграбно гладив її по голові. Нарешті Герміона його відпустила.

— Рон, мені дуже... дуже прикро за Скеберса... — ридала вона.

— Та... нічого... він був старий, — заспокоював її Рон, щасливий, що вона випустила його з обіймів. — З нього й так не було вже великої користі. Хтозна, а раптом мама з татом тепер куплять мені сову.

*

Через заходи безпеки, що їх запровадили після другого вторгнення Блека, Гаррі, Рон і Герміона вже не могли відвідувати вечорами Геґріда. Тепер єдиною нагодою порозмовляти з ним були уроки догляду за магічними істотами.

Було видно, що суворий вирок Геґріда приголомшив.

— Це всьо моя вина. Мене гейби заціпило. Вони там повсідалися в чорних мантіях, а я всьо наплутав... Усі ті цифри, що ти мені записала, Герміонко, вилетіли з голови. А далі встав Луціус Мелфой та й почав забивати їм баки, і Комітет зробив так, як він їм сказав...

— Ми подамо апеляцію! — рішуче мовив Рон. — Не здавайся, ми вже цим займаємося!

Разом з іншими учнями вони поверталися до замку. Попереду йшов Мелфой з незмінними Кребом та Ґойлом. Він постійно озирався і глузливо реготав.

— Нічого не вийде, Роне, — засмучено сказав Геґрід біля замкових сходів. — Увесь Комітет у кишені Луціуса Мелфоя. Я тілько си постараю, щоб останні Вікові дні були найфайніші в його житті. То мій борг перед ним...

Геґрід повернувся і поспіхом пішов до своєї хатини, затуливши обличчя хустинкою-як-скатертинкою.

Мелфой зі свитою стояв біля головних дверей замку

— Дивіться, реве як бугай! Ви бачили когось нікчемнішого? — глузував Мелфой. — І він ще хоче, тіпа, бути вчителем!

Гаррі з Роном кинулися до Мелфоя, але їх випередила Герміона — ЛЯСЬ!.. Вона заліпила Мелфоєві такого дзвінкого ляпаса, що Мелфой аж захитався. Гаррі, Рон, Креб і Ґойл остовпіли, а Герміона замахнулася знову.

— Не смій так казати про Геґріда, ти, смердючий вилупку...

— Герміоно! — Рон намагався схопити її за руку.

— Відійди, Роне! — вихопила чарівну паличку Герміона.

Мелфой позадкував. Заціпенілі Креб і Ґойл чекали вказівок.

— Ходімо, — буркнув Мелфой, і вся трійця зникла в переході, що вів до підвалів.

— Герміоно!.. — не знаходив слів приголомшено-захоплений Рон.

— Гаррі, ти мусиш обіграти його в фінальному матчі! — відчайдушно вигукнула Герміона. — Просто мусиш! Я не переживу слизеринської перемоги!

— Уже почалися замовляння, — нагадав їм Рон, що й далі вражено зиркав на Герміону. — Побігли.

Вони поспіхом піднялися мармуровими сходами до класу професора Флитвіка.

— Запізнюєтеся, хлоп'ята! — дорікнув Флитвік. — Швиденько заходьте і виймайте чарівні палички. Сьогодні експериментуємо з підбадьорливими чарами. Уже всі розбилися на пари...

Гаррі й Рон поспішили до задньої парти й відкрили свої портфелі. Рон озирнувся.

— А де ділася Герміона?

Гаррі теж озирнувся. Герміони в класі не було, але коли він відчиняв двері, вона стояла поруч.

— Дивно, — глянув на Рона Гаррі. — Може... може забігла в туалет?

Але Герміона так і не з'явилася на уроці.

— Підбадьорливі чари їй би не завадили, — сказав Рон, коли весь їхній клас, усміхаючись від вуха до вуха, чимчикував на обід. Після підбадьорливих чарів усім було весело.

Герміона не прийшла й на обід.

Коли вони доїли яблучний пиріг, підбадьорливі чари дещо вивітрились, і Гаррі з Роном занепокоїлися.

— Слухай, а Мелфой не міг їй щось зробити? — стурбовано припустив Рон, коли вони підіймалися до ґрифіндорської вежі.

Вони проминули тролів, сказали Гладкій Пані пароль ("Цокотуха") і протислися крізь отвір у вітальню.

Герміона міцно спала за столом, поклавши голову на розгорнутий підручник з числомагії. Вони посідали поруч і Гаррі легенько її штурхнув.

— Щ-що? — зірвалася Герміона, нестямно роззираючись довкола. — Пора вже бігти? Який з-зараз буде урок?

— Віщування, але аж через двадцять хвилин, — заспокоїв її Гаррі. — Герміоно, а чому ти не прийшла на замовляння?

— Що? Ой, ні! — пискнула Герміона. — Я забула про урок замовлянь!

— Та як ти могла забути? — здивувався Гаррі. — Ти ж дійшла з нами до самих дверей!