— Хіба?!. — зойкнула Герміона. — Професор Флитвік на мене розгнівався? Це все через Мелфоя. Я думала про нього, і мені все переплуталось!

— Знаєш що, Герміоно? — сказав Рон, дивлячись на товстелезну "Числомагію", яку вона використала замість подушки. — Здається, ти вже дійшла до ручки... Забагато на себе навалила.

— Ні, зовсім ні! — заперечила Герміона, відкинувши з очей волосся і безуспішно шукаючи свого портфеля. — Я просто помилилася, от і все! Зараз піду й вибачуся перед професором Флитвіком... Побачимось на віщуванні!

Через двадцять хвилин Герміона приєдналася до них біля драбини, що вела в клас професорки Трелоні. Вигляд у неї був явно причмелений.

— Як я могла пропустити підбадьорливі чари! Це ж екзаменаційна тема! Професор Флитвік мені на це натякнув.

Вони піднялися до темної й задушливої кімнати у вежі. На кожному столику сяяла кришталева куля, заповнена перламутрово-білою мрякою. Гаррі, Рон і Герміона вмостилися за одним хитким столиком.

— Я думав, що кришталеві кулі почнуться аж наступного семестру, — Рон занепокоєно озирнувся, чи нема поблизу професорки Трелоні.

— Не нарікай, — прошепотів Гаррі. — Це означає, що ми закінчили хіромантію. Мене вже аж нудило, коли вона дивилася на мою долоню і щоразу здригалася.

— Усім добрий день! — пролунав знайомий примарний голос, і професорка Трелоні, як завжди, театрально з'явилася звідкись із затінку. Парваті й Лаванда затремтіли від хвилювання. Їхні лиця освітлювало молочне сяйво кришталевих куль.

— Я вирішила перейти до магічних кристалів трохи раніше, ніж планувала. — Професорка Трелоні сіла спиною до каміна й оглянула клас. — Долею визначено, що магічний кристал увійде до вашого червневого іспиту.

Герміона пирхнула.

— "Долею визначено!.." — що вона меле?! А хто планує іспити? Вона ж сама! Дивовижне пророцтво! — сказала Герміона, навіть не стишуючи голосу.

Було важко зрозуміти, чи професорка Трелоні це почула, бо її обличчя було затінене. Принаймні вона ніяк на це не зреагувала і вела далі:

— Споглядання магічного кристалу — витончене мистецтво, — мовила вона ніби крізь сон. — Я й не сподіваюся, що хтось із вас відразу зможе Бачити, зазирнувши в бездонну глибину кулі. Спочатку ми спробуємо відключити нашу свідомість і зовнішній зір... — Рон почав нестримно хихотіти і мусив затулити долонею рота, — ...для того, щоб очистити Внутрішнє Око і підсвідомість. Якщо нам пощастить, дехто з нас до кінця уроку, можливо, зможе Бачити.

Отож вони почали. Гаррі почувався як останній дурень, тупо зирячи в кришталеву кулю і намагаючись звільнити голову від усього зайвого, а насамперед — від упертої думки, що все це сон рябої кобили. Та це ніяк не вдавалося, оскільки під боком аж трусився від тамованого сміху Рон, а Герміона роздратовано клацала язиком.

— Щось побачили? — запитав їх Гаррі після п'ятнадцятихвилинного вдивляння в кулю.

— Так, бачу: тут на столі якась пляма, — показав Рон. — Мабуть, накрапало зі свічки.

— Марна трата часу, — прошипіла Герміона. — Я могла б зробити стільки корисного! Скажімо, прочитати про підбадьорливі чари...

Повз них прошелестіла професорка Трелоні.

— Може, допомогти комусь витлумачити таємничі перестороги в глибині їхніх куль? — ледь чутно мовила вона, подзенькуючи браслетами.

— Мені не треба, — прошепотів Рон. — Мені все й так зрозуміло: сьогодні буде сильний туман.

Гаррі й Герміона розреготалися.

— Ну, скільки можна! — не витримала професорка Трелоні. Всі на них озирнулися. Парваті з Лавандою обурено переглянулись. — Ви порушуєте вібрацію яснобачення!

Трелоні підійшла до їхнього столика і втупилася в кулю. У Гаррі замлоїло в животі. Він знав наперед, що зараз буде...

— Тут щось рухається! — прошепотіла професорка, наблизивши обличчя до кулі. — Але що це?..

Гаррі міг закластися на що завгодно, навіть на "Вогнеблискавку", що нічого доброго вона не побачить. І справді...

— Любий мій... — зітхнула професорка Трелоні, дивлячись на Гаррі. — Він тут, його видно дуже виразно.. . він підкрадається дедалі ближче... цей Ґр...

— О Господи! — вигукнула Герміона. — Тільки не треба знову сюди приплітати того ідіотського Ґрима!

Професорка Трелоні глипнула на Герміону своїми велетенськими очима. Парваті зашепотіла щось на вухо Лаванді, і вони теж втупилися в Герміону. Погляд професорки був сповнений гніву.

— Як не прикро, але мушу сказати, що відколи ти, голубонько, з'явилася в моєму класі, мені було очевидно, що ти позбавлена всього, що необхідне для шляхетного мистецтва віщування. Я не зустрічала ще жодного учня, свідомість якого була б настільки безнадійно приземлена.