У щілині під дверима з'явилося світло; воно сповіщало про прихід її тюремників. Міледі, яка було підвелася, знову сіла в крісло, відкинула назад голову, від чого її гарне волосся розсипалося по плечах, а груди ледь оголилися під зім'ятим мереживом. Поклавши одну руку на серце, другу вона звісила з крісла.

Загриміли засуви, двері зарипіли, і в кімнаті пролунали кроки.

— Поставте цей стіл тут, — почула вона голос, що належав Фелтонові.

Наказ було виконано.

— Принесіть свічки й змініть вартового, — вів далі Фелтон. Цей подвійний наказ переконав міледі, що солдати й прислужують, і стережуть її водночас.

До того ж, накази молодого лейтенанта виконувалися з тією мовчазною швидкістю, яка свідчила про беззастережну дисципліну.

Нарешті Фелтон, який досі не дивився на міледі, глянув у її бік.

— Ага, — сказав він, — вона спить. Гаразд: вона повечеряє, як прокинеться.

І він пішов до дверей.

— Але, пане лейтенанте, — зауважив солдат, який підійшов до міледі ближче за свого незворушного начальника, — ця жінка не спить.

— Як це — не спить? — спитав Фелтон. — А що ж вона робить?

— Вона непритомна; обличчя в неї дуже бліде, і скільки я не прислухаюсь, я не чую дихання.

— Ваша правда, — мовив Фелтон, пильніше глянувши на міледі, але все ще не рухаючись з місця. — Повідомте лорда Вінтера, що його полонянка знепритомніла, бо цей випадок не був передбачений, і я не знаю, що треба робити.

Солдат вийшов передати наказ свого офіцера. Фелтон сів у крісло, яке стояло біля дверей, і став чекати, такий же мовчазний та нерухомий. Міледі досконало володіла жіночим мистецтвом дивитися з-під довгих вій, наче й не розплющуючи повік; вона помітила, що Фелтон сидить до неї спиною. Не відводячи погляду, міледі спостерігала за ним хвилин з десять; за всі ці десять хвилин її незворушний вартовий жодного разу не озирнувся.

Міледі збагнула, що зараз прийде лорд Вінтер і що його поява додасть її тюремникові нових сил. Її перша спроба виявилась марною, і вона примирилася з цим, як жінка, що має ще чимало способів у запасі. Тож вона підвела голову, розплющила очі й ледь чутно зітхнула.

Почувши зітхання, Фелтон нарешті озирнувся.

— От ви й прокинулись, добродійко! — сказав він. — Отже, мені тут більше нічого робити. Коли вам щось буде потрібно, ви подзвоните.

— Ах, Боже мій, Боже мій! Як мені було погано! — прошепотіла міледі тим милозвучним голосом, що, подібно до голосів античних звабниць, зачаровував усіх, кого вона хотіла занапастити.

І, випроставшись у кріслі, вона прибрала ще принаднішої пози, ніж та, в якій лежала досі. Фелтон підвівся.

— Вам приноситимуть їсти тричі на день, добродійко, — сказав він, — вранці о десятій годині, о першій годині пополудні та о восьмій вечора. Якщо цей розпорядок вам не підходить, ви можете призначити свої години замість тих, які я вам пропоную, і ми намагатимемось виконати ваші бажання.

— Невже мені завжди доведеться бути самій у цій величезній похмурій кімнаті? — спитала міледі.

— Вже домовлено з жінкою, яка живе по сусідству: вона буде завтра в замку й приходитиме раз у раз, коли вам будуть потрібні її послуги.

— Дякую вам, добродію, — смиренно відповіла полонянка.

Фелтон ледь помітно вклонився й пішов до дверей. Аж тут у коридорі з'явився лорд Вінтер із солдатом, якому було наказано доповісти, що міледі знепритомніла. Лорд Вінтер тримав у руці флакон з нюхальною сіллю.

— Ну, що тут таке? Що скоїлося? — спитав він глузливо, побачивши, що його полонянка вже підвелась, а Фелтон збирається вийти з кімнати. — Отже, покійниця воскресла? Тисяча чортів, Фелтоне, хлопче, хіба ти не зрозумів, що тебе мають за новачка й розігрують перед тобою першу дію комедії, яку ми, поза всякими сумнівами, матимемо втіху додивитися до кінця?

— Я так і подумав, мілорде, — відповів Фелтон. — Але полонянка — все-таки жінка, і я хотів виявити до неї повагу, яку вихований офіцер має виявляти до кожної дами коли не заради неї самої, то принаймні задля власної гідності.

Міледі затремтіла. Фелтонові слова холодили їй кров.

— Отже, — засміявшись, сказав Вінтер, — це знадливо розпущене гарне волосся, це біле тіло й млосний погляд не спокусили тебе, кам'яне серце?

— Ні, мілорде, — спокійно відповів молодий лейтенант. — Повірте, потрібно щось значно більше, ніж жіночі хитрощі й кокетство, аби спробувати підкупити мене.

— В такому разі, мій хоробрий лейтенанте, дамо міледі пошукати інших засобів, а самі ходімо вечеряти. О, ти можеш бути певен, фантазія в неї невичерпна, і друга дія комедії не забариться змінити першу!

З цими словами лорд Вінтер узяв Фелтона під руку і, сміючись, вивів його з кімнати.

— О, я знайду принаду й для тебе, — процідила крізь зуби міледі. — Можеш бути в цьому певен, злиденний невдахо-ченцю, нещасний навернений солдате, якому саме впору перешити мундир на рясу!