Шрифт:
— Пан де Ля Порт.
— Він розповідав подробиці?
— Він сам не знає їх.
— І ви ні про що не довідалися від інших людей?
— Чому ж, я дістав…
— Що?
— Не знаю, чи не буде це надто необачно…
— Знову ви про своє! Однак мушу вам сказати, що цього разу відступати вже пізно.
— Тому я й не відступаю, хай йому чорт! — вигукнув чоловік, сподіваючись хоч у такий спосіб підбадьорити себе. — І тому присягаюсь честю Бонасьє…
— Ваше прізвище — Бонасьє? — перебив Д'Артаньян.
— Так, це моє прізвище.
— Ви сказали: «Присягаюсь честю Бонасьє!» Вибачте, що перебив вас; але мені здається, що я десь чув це прізвище.
— Цілком можливо, добродію. Я хазяїн цього будинку.
— Он воно що! — мовив Д'Артаньян, трохи підводячись з місця і вклоняючись. — Ви — хазяїн цього будинку?
— Так, добродію, так. І оскільки, проживши в мене вже три місяці, ви, певно, через свою велику зайнятість справами, щоразу забували заплатити за квартиру, а я не хотів вас турбувати з цього приводу, то я й подумав, що ви візьмете до уваги мою делікатність…
— Аякже, мій любий пане Бонасьє! — підхопив Д'Артаньян. — Повірте, я дуже вдячний вам за вашу делікатність і коли, як я вже казав, зможу бути вам чимось корисним…
— Я вірю вам, добродію, вірю вам і присягаюсь честю Бонасьє, що саме це й хотів вам сказати.
— Тоді закінчуйте свою розповідь.
Бонасьє витяг з кишені аркуш паперу і простяг його Д'Артаньянові.
— Лист! — вигукнув той.
— Якого я дістав сьогодні вранці.
Д'Артаньян розгорнув листа і, оскільки вже починало сутеніти, підійшов до вікна. Бонасьє рушив за ним.
«Не шукайте вашу дружину, — прочитав Д'Артаньян. — Її вам повернуть, коли в ній не буде більше потреби. Якщо ж ви наважитесь почати розшуки, то загинете».
— Лист досить ясно написаний, — сказав Д'Артаньян. — Але, зрештою, це лише погроза.
— Так, але саме вона мене й лякає; адже я, добродію, не вмію вправлятися шпагою і, до того ж, боюсь Бастилії.
— Авжеж! — мовив Д'Артаньян. — Я теж цікавлюсь Бастйлією не більше, ніж ви. Що ж до шпаги — це зовсім інша річ.
— Я сподіваюся, добродію, що ви допоможете мені в цій справі.
— Як саме?
— Зустрічаючи вас завжди в товаристві таких блискучих мушкетерів і знаючи, що це мушкетери пана де Тревіля, тобто вороги кардинала, я подумав, що ви й ваші друзі, стаючи на захист нашої бідолашної королеви, охоче насмієтеся з його високопреосвященства.
— Безперечно.
— Крім того, я подумав, що, оскільки ви три місяці не платили мені за квартиру, а я жодного разу про це не нагадав…
— Так, так, ви мені вже наводили цей доказ, і я його вважаю блискучим.
— І обіцяючи вам і надалі не нагадувати про гроші, хоч би як довго ви робили мені честь жити в мене…
— Чудово!
— Я вирішив запропонувати вам з півсотні пістолів, якщо ви відчуваєте скруту в грошах.
— О! То ви справжній багач, мій любий пане Бонасьє! — Точніше було б сказати, що я живу в достатку, добродію; торгуючи галантереєю, я настарав трохи грошенят, які дають дві-три тисячі екю ренти [80] ; крім того, я вклав певну суму в останню подорож славетного мореплавця Жана Моке [81] ; отже, ви розумієте, добродію… Стривайте! Он там!.. — несподівано вигукнув Бонасьє.
80
Рента — прибуток з капіталу, майна або земельної ділянки, який не вимагає підприємницької діяльності.
81
Жан Моке (1575 — після 1617) — французький мандрівник, автор книги «Подорожі до Африки, Східної та Західної Індії».
— Що? — спитав Д'Артаньян.
— Я бачу…
— Де?
— На вулиці, навпроти ваших вікон, он у тій брамі: людина, закутана в плащ.
— Це він! — вигукнули водночас Д'Артаньян і Бонасьє, впізнавши кожен свого ворога.
— Ну, цього разу він уже не втече від мене! — закричав Д'Артаньян.
Він вихопив з піхов шпагу й вибіг з кімнати. На сходах юнак зустрів Атоса й Портоса, які йшли до нього. Вони відступили, і Д'Артаньян прожогом промчав повз них.
— Що таке? Куди ти біжиш? — гукнули мушкетери йому навздогін.
— Незнайомець із Менга! — відповів Д'Артаньян і зник. Д'Артаньян не раз розповідав друзям про історію з незнайомцем і про приїзд красуні-мандрівниці, котрій цей дворянин довірив якийсь важливий документ.
Атос вважав, що Д'Артаньян загубив листа в бійці. На його думку, дворянин, — а судячи з опису Д'Артаньяна, це мусив бути саме дворянин, — отож, дворянин не міг піти на таке паскудство, як викрадення листа.
Портос вбачав у цьому лише любовне побачення, призначене дамою кавалерові або кавалером дамі, побачення, якому перешкодив Д'Артаньян своєю появою на жовтому коні.