— Були, — відповів Меррі. — Листя збору 1417 року нашого літочислення, тобто зовсім свіже… — Гей, та що ж я кажу! Це ж минулий рік! В нас тоді тютюн рясно уродився.

— Гаразд, — зітхнув Арагорн. — Якщо тут і ховається якась підлість, вона вже належить минулому, та й все одно поки ми тут, нічого виправити не можна. На всяк випадок, я скажу Гандальфові. Може, порівняно з іншими справами це дрібничка, а все ж таки…

— До речі, чому він так довго не ще? — здивувавя Меррі. — Вже вечоріє. Ходімо розім'яти ноги, га? Якщо ти ще не бував тут, Блукачу, чи не хочеш помилуватись Ізенгардом? Хоча веселого тут мало…

Друзі пройшли крізь розбитий тунель до міста; Орт-ханк чорщв, мов скеля, над зруйнованим Ізенгардом, його неживі вікна дихали загрозою. Вода вже майже спала. Де-не-де ще стояли каламутні калюжі, але більша частина широкого кола оголилась, слизька від мулу, засмічена, вся у темних проваллях; колони, стовпи та залізні балки лежали покотом, як колоди після повені. На північному краю — улоговини можна було помітити групу вершників.

— Це Гандальф і Теоден з почтом, — сказав Леголас. — Ідуть до Ортханка. Ходімо й ми туди!

— Тільки обережно! — попередив Меррі. — Тут чимало розбитих плит та всіляких дір. Дивіться собі під ноги!

Вершники теж помітили їх і притримали коней, а Гандальф виїхав назустріч. Друзі попрямували по бруківці, яка ще вчора була справною, але тріщини та в'язкий мул не дозволяли прискорити ходу. Гандальф під'їхав до них перший.

— Я поговорив з Древесом та про все домовився, — почав він без передмов. — Крім того, ми добряче відпочили. Час знову вирушати. А ви як? Підживились?

— Досхочу, — відповів Меррі. — Почали з люлечки та люлечкою й завершили, дякувати Саруманові!

— Ось як? — посміхнувся Гандальф. — А мені поки нема за що йому дякувати. Правда, треба ще зробити [159] прощальний візит. Справа ризикована і, скоріш за все, даремна, але треба спробувати. Чи бажаєте піти зі мною? Тільки прошу пам'ятати; там буде не до жартів.

— Я піду, — сказав Гімлі. — Хоч переконаюся, схожий він на тебе чи ні.

— Та чи матимеш змогу, пане мій гноме? Саруман може, якщо занадобиться, відвести тобі очі так, що й не відрізниш, де я, де він. Чи зумієш не піддатися на обман? Втім, він може й взагалі не показатись перед таким численним товариством, навіть якщо енти сховаються, як я їх прохав.

— А в чому; власне, полягає небезпека? — спитав Пін. — Стріляти він у нас буде, чи вогнем палити, чи чаклувати?

— Останнє найімовірніше, якщо не будете напоготові. Взагалі не можна передбачити, які сили він ще зберіг і чим намагатиметься нас узяти. Загнаний звір завжди небезпечний. А Саруман володіє такою зброєю, що вам і не снилась. Стережіться його голосу!

Ортханк стояв непорушно, стіни виблискували від паморозі, немов тільки-но відшліфовані. Шалена атака ентів залишила на них лише неглибокі подряпини та вибоїни.

Єдиний вхід, високий портал між двома кутовими баштами, знаходився на східному боці. Двадцять сім сходин, вирізаних з цільної брили чорного граніту, вели до порога. Над дверима було закрите віконницями вікно та балкон з чавунними ґратами. Безліч інших вікон приховували вузькі бійниці аж до самого верху башт.

Під'їхавши до ґанку Ортханка, Гандальф і Теоден зійшли з коней.

— Я піднімуся, а ви зачекайте тут, — сказав Гандальф.

— Я вже старий і нічого більше не боюсь, — відповів ярл. — Мені хочеться побачити винуватця стількох злочинів. На той випадок, якщо сили мене зрадять, хай Еомер піде зі мною.

— Воля твоя. Тоді і я візьму з собою Арагорна. А решта мусить зачекати. Звідси можна буде все чути й бачити — якщо, звісна річ, буде на що дивитись.

— Ні, ні, - запротестував Гімлі. — Ми з Леголасом теж маємо бути присутніми, адже якоюсь мірою ми тут єдині представники своїх племен!

— Гаразд, — згодився Гандальф. — Тільки будьте напоготові! [160]

Шестеро обранців піднялися сходами. Роханці, що за лишились унизу, раз у раз підводилися у стременах та похитували головами, побоюючись, аби не скоїлося щось зле з їхнім правителем. Меррі та Пін присіли в куточку на ґанку, знов відчуваючи себе забутими й нікому не потрібними.

— Звідси до воріт яких-небудь півмилі, - шепнув Пін. — А може, повернемося туди? І нащо взагалі було сюди плентатись! Не нашого це розуму діло…

Гандальф підійшов до дверей Ортханка і тричі вдарив патерицею. Двері глухо загули.

— Сарумане! — голосно та владно вигукнув Гандальф. — Вийди до нас, Сарумане!

Довго не було відповіді. Нарешті відкрились віконниці у вікні над дверима, але ніхто не з'явився.

— Хто там? — спитав голос зсередини. — Чого вам треба?