Шрифт:
— Василечку, синку мій,— промовила тихо, але виразно,— батько не приїхав?
— Ні. Ще тільки тиждень минув, як він поїхав, а повернеться не скоро.
— Я ж йому казала — не їдь, не поспішай, та він не послухав. А я й не забарилася...
Василь заплакав.
— Не плач, синочку. Кожному свій час. Так доля відміряла. А ти живи — і будь щасливий! А коли батько повернеться, скажи йому, щоб відбув по мені роковини, а тоді, як захоче, хай жениться. Не переч йому! Ти вже дорослий — і мачуха тобі не надокучить! Бо й сам скоро оженишся...
Василь заплакав ще дужче. На цей раз він зрозумів, що це вже кінець. І справді, мати підняла через силу руку, перехрестила його і, тихо зітхнувши, замовкла. Навіки.
На його крик до кімнати вбігли Параска та Катря.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ
1.
Коли гомін незадоволення з приводу арешту Івася трохи улігся, хтось згадав про царицин подарунок.
— Гей, дивіться, а бочонок стоїть собі! І чіп у ньому! І ніхто не здогадався покуштувати — що в середині? Га?
— А й справді!— прогув Безкровний.— А загляньте-но, хлопці, що в ньому!
Чумаки відіткнули чопа.
— У-у-у! О-о-о! Аж дух забиває! Та це ж справжня оковита! Побий мене грім!
Безкровний простягнув кухля.
— Ану, націдіть — попробую!
Йому націдили. Він ковтнув — закотив очі під лоба.
— Еге-ге! Та я ще й не пив у своєму житті нічого подібного! Ану, браття, наваліться!
Чумаки зібрались біля бочки. Куштували, пили, хвалили. Закушували кашею.
— А таки не поскупилася паніматка! Смачно!
Коли було випито півбочонка, Безкровний раптом ляснув себе по лобі:
— Стривайте, хлопці! А Івасю! А служивим! Про них і забули!
Він націдив дерев’яний кухоль — підніс Івасеві. Але той відмовився.
— Не п’ється, дядьку Михайле! Не хочу! Як із зв’язаними руками пити?
Безкровний штовхнув під бік вартового.
— Чи ти бачив коли-небудь, служивий, таке, щоб чоловік від чарки відмовлявся? Га? Я не бачив, їй-богу!
— І я не бачив.
— Отож-бо! То на — хоч ти покуштуй!
— Е-е, я при службі! Побачить капрал —дасть по пиці!
— Та глянь, чоловіче, як капрал сам дудлить! І твої товариші вже стоять у черзі до бочонка! Облизуються!
Фількін справді якраз задер голову назад і осушував кухоль до дна, а солдати й собі простягали свої кухлі чумакові біля бочонка, щоб налив.
Вартовий поплямкав губами.
— Е, чорт! Була не була! Давай — ковтну разок!— і перекинув добрячого кухля в горлянку — тільки забулькало. А витерши вуса тильним боком руки, поросив:— Дав би ти мені, хохол, цибулину — загризти!
— Та я тобі, служивий, не тільки цибулину, а й миску каші принесу, бо ніч довга —зголоднієш!—запевнив Безкровний.
Він миттю розтанув у вечірніх сутінках, а за кілька хвилин повернувся з мискою каші, ложкою, скибкою хліба, цибулиною та кухлем горілки.
— Пригощайся, служивий!
Той помахав пальцем, п’яно заварнякав:
— Е-е, браток, не підманиш! Я ж при службі!— і послав у рота ложку каші.— Ти хитрий, хохол, але в мене, браток, не об’єгориш! Я сам кого хочеш оковпачу!
Безкровний тицьнув йому в руки кухля.
— Та хто тебе, брате, хоче об’єгорити? Це ж подарунок цариці! Хіба не бачив?
Той з зусиллям проковтнув кашу, поперхнувся.
— Ет, чорт! Яка крута!
— А ти промочи горло — враз піде! Як по маслу!
Солдат задумався, завагався.
— Та воно-то так! Але ж страшно — служба!
— Чи й не служба — стерегти зв’язаного! Прив’яжеш його вірьовкою до пояса — та й нікуди він не дінеться!
Солдат довго обдумував сказане чумаком, а потім, вирішивши, мабуть, що той має рацію, буркнув сам до себе:
— Е, була не була! Де одна, там і друга! Бо, справді, суха ложка рота дере!
Безкровний непомітно потиснув руку Івасеві, мовляв, жди мене, і поколивав до багаття.
Вечір усе густішав і густішав — невдовзі настала глуха ніч.
Івась прислухався — що вартовий?
А вартовий таки запам’ятав пораду старого запорожця — кінець вірьовки, якою був зв’язаний заарештований, прив’язав собі до ременя і влігся поряд з ним. Спочатку він щось муркотів, кидався, а десь серед ночі заснув мертвим сном.