Мадам Оксентіль була заступником лорда Роука, і тепер вона мала взяти на себе його обов'язки. Цар Огунве вклонився та залишив свого начальника, котрий усе обводив горизонт стурбованим поглядом.

Весь цей день армія готувалася до початку бойових дій. Ангели із сил лорда Ізраеля постійно літали високо над Затьмареною Горою, безуспішно шукаючи просвіту в хмарах. Нічого не відбувалося: ангели супротивника більше не влітали в гору й не вилітали з неї. Хмари рвали на шматки бурхливі вітри, але вони постійно відновлювалися, ні на мить не відкриваючи того, що було приховано під ними. Сонце подолало зеніт і тепер рухалося на південний захід, забарвлюючи хмари та пару довкола гори у різноманітні відтінки золотого, кремового та червоного кольорів. Коли сонце сховалося за горизонтом, виявилося, що хмари довкола Затьмареної Гори слабко світяться зсередини. Воїни з усіх світів, у яких в лорда Ізраеля були прибічники, перебували напоготові. Механіки та техніки заправляли паливом літальні апарати, заряджали зброю й востаннє перевіряли все. Коли стемніло, прибули довгоочікувані підкріплення: із півночі, тихо ступаючи по кам'янистій землі, до фортеці, і один по одному заходили ведмеді в обладунках. Їх було багато, і разом із ними прийшов їхній король. Минуло з півгодини, і прилетів перший із декількох відьмацьких кланів. Темне небо ще довго шелестіло гілками сосни.

На широкій рівнині, розташованій на південь від фортеці, палали тисячі багать, вказуючи, де стоять загони прибульців здалека. Ще далі, в усіх чотирьох кінцях світу, невтомно кружляли в небі ангели-дозорці.

Опівночі в адамантовій башті почалася нарада за участю самого лорда Ізраеля, царя Огунве, ангела Ксафанїї, мадам Оксентіль і Теукроса Басілідеса. Щойно алетіометрист закінчив свою доповідь, лорд Ізраель підвівся, швидко підійшов до вікна та подивився на далеке світіння Затьмареної Гори, що висіла в небі на заході. Всі інші присутні мовчали: вони тільки-но почули новину, котра кинула лорда Ізраеля у дрож і змусила його обличчя пополотніти, і не знали, що тут можна сказати.

Нарешті лорд Ізраель звернувся до алетіометриста:

— Пане Басілідес, ви, мабуть, дуже втомилися. Я вдячний вам за ваші зусилля. Будь ласка, пригощайтеся вином.

— Дякую, мілорде, — відповів чоловік.

Його пальці тремтіли. Цар Огунве налив бокал золотого токайського та передав йому.

— Що це для нас означатиме, мілорде? — пролунав чіткий голос мадам Оксентіль.

Лорд Ізраель підійшов до стола.

— Це означає, — сказав він, — що коли розпочнеться битва, у нас буде ще одна мета. Моя дочка та хлопець наразі розлучені зі своїми деймонами, але їм якось пощастило вижити, їхні деймони десь у цьому світі — пане Басілідес, виправте мене, якщо я помиюся, — і Метатрон наміряється захопити їх. Якщо йому це вдасться, діти змушені будуть прийти до нього, а якщо він зможе контролювати їх, майбутнє безроздільно належатиме йому. Отже, наше завдання є чітким: ми повинні відшукати деймонів раніше від нього та захищати їх доти, доки хлопець і дівчинка не приєднаються до них.

— А яка в цих деймонів форма? — спитала нова начальниця розвідки.

— Вони ще не набули постійної, — відповів Теукрос Басілідес. — Отже, вони можуть бути ким завгодно.

— Підіб'ємо підсумки, — промовив лорд Ізраель. — Всі ми, вся республіка, майбутнє кожної розумної істоти — усе залежить від того, чи залишиться серед живих моя дочка й чи зможемо ми захистити її та хлопцевого деймонів від Метатрона, чи не так?

— Так, — підтвердив алетіометрист.

Лорд Ізраель майже полегшено зітхнув; здавалося, він завершив якісь надзвичайно складні підрахунки та дістав відповідь, для нього вельми несподівану.

— Дуже добре, — сказав він, спершись руками на стіл. — Тоді ось що ми робитимемо, коли почнеться битва. Царю Огунве, ви візьмете на себе командування всіма арміями, що захищають фортецю. Мадам Оксентіль, ви розішлете всіх своїх людей на пошуки дівчинки, хлопця та їхніх деймонів. Коли їх буде знайдено, захищайте їх, не шкодуючи свого життя, і забезпечте возз'єднання дітей із їхніми деймонами. Як я розумію, після цього хлопець зможе втекти до іншого, безпечнішого світу.

Галівесп'янка кивнула. Її жорстке сиве волосся виблискувуло у світлі лампи, наче іржостійка сталь, а синій яструб, котрого вона успадкувала від лорда Роука, на секунду розправив крила у своєму куті кімнати.

— Тепер ви, Ксафаніє, — звернувся лорд Ізраель до ангела. — Що ви знаєте про цього Метатрона? Він колись був людиною; чи зберіг він фізичну силу, притаманну людській істоті?

— Він став відігравати поважну роль у долях світу лише через тривалий час після мого вигнання, — розповів ангел. — Я ніколи не знала його близько. Але він не зміг би керувати всім царством, якби не був дуже сильним, сильним у всіх знаннях. Більшість ангелів уникають двобоїв, однак Метатрон насолоджується бійками та, звичайно, бере в них гору.

Тут Огунве звернув увагу на те, що лорду Ізраелю наче спало на думку щось важливе. Його увага раптом розсіялася, а погляд утратив концентрацію, але потім він ніби повернувся до них, зібраний та зосереджений, як ніколи.

— Зрозуміло, — сказав він. — Нарешті, Ксафаніє, як ви чули зі слів пана Басілідеса, бомба, спрямована на Ліру, не лише створила прірву між світами, а й розкришила структуру речей так глибоко, що повсюди виникли розколини та щілини. Десь має існувати шлях до краю цієї прірви. Я хочу, ви пошукали його.

— А що збираєтесь робити ви? — хрипко промовив цар Огунве.

— Я збираюся знищити Метатрона. Проте моя роль майже скінчилася. Головне — зберегти життя моєї дочки, і наше завдання полягає в тому, щоб охороняти її від сил небесного царства та надати їй можливість перейти до безпечнішого світу — їй, хлопцю та їхнім деймонам.

— Що робити з пані Кольтер? — поцікавився африканець.

Лорд Ізраель почухав потилицю.

— Гадаю, її не варто турбувати, — відповів він. — Дайте їй спокій і по змозі захищайте її. Хоча… Можливо, я поводжуся з нею несправедливо. Хай там що вона робила у своєму житті, вона ніколи не припиняє дивувати мене… Отже, всі ми знаємо, що й навіщо ми повинні робити: маємо захищати Ліру доти, доки вона не відшукає свого деймона й не сховається. Не виключено, що наша республіка існує лише для того, щоб надати їй підтримку в цій справі. Що ж, зробімо все, що від нас залежить.