— Так, — перебила його Ліра. — Я зроблю це просто зараз.

Вона швидко розпакувала золотий інструмент та пересіла так, щоб місячне світло падало прямо на циферблат. Заправивши волосся за вуха таким самим рухом, яким це робила на очах Віла її мати, вона почала крутити знайомі ручки, а Пантелеймон у вигляді миші сів їй на коліно. Але це виявилося не так легко, як вона гадала — може, місячне сяйво було оманливим. Дівчинка декілька разів моргнула, знову почала вдивлятися в символи та спробувала встановити стрілки ще раз.

Цього разу все пішло як слід — тільки-но почавши, вона збуджено видихнула та сяючими очима подивилася на Віла. Стрілка продовжувала гойдатися, і дівчинка знову стала за нею спостерігати. Її брови насупилися.

Коли стрілка зупинилася, Ліра відклала інструмент і промовила:

— Йорик? Він десь поруч? Мені здалося, я чула, як ти його кликав, але потім я подумала, що лише видаю бажане за дійсне. Чи він насправді тут?

— Так. Він міг би полагодити ніж? Це сказав алетіометр?

— О Віле, він здатен робити з металу що завгодно! І не лише обладунки — він може створювати й витонченіші речі…

Дівчинка розповіла Вілові про маленьку жерстяну коробочку, котру Йорик зробив для того, щоб утримувати в ній злого духа.

— Але де Йорик?

— Неподалік. Він прийшов би на мій заклик, але, мабуть, він тоді бився… А Балтамос, мабуть, тоді так налякався…

— Хто?

Віл стисло пояснив Лірі, хто це такий, відчувши, що його щоки почервоніли від сорому, котрий, мабуть, відчував ангел.

— Я розповім про нього докладніше потім, — сказав він. — Усе це так дивно… Він багато чого повідомив мені, і я гадаю, що розумію його слова, але…

Хлопець почухав потилицю та потер очі.

— Ти повинен розповісти мені про все без винятку, — твердо промовила Ліра. — Про все, що ти робив після того, як вона схопила мене. О Віле, твоя рука й досі кровоточить? Бідолашний…

— Та ні, мій батько вилікував її. Просто рана розкрилася, коли я вдарив мавпу. Батько дав мені мазь, котру він зробив із…

— Ти відшукав батька?!

— Так, це сталося на вершині гори, тієї ночі…

Віл розповів про бійку з незнайомцем, одкровення, що зійшло на них обох за секунду до того, як стріла відьми влучила в серце його батька, зустріч із ангелами, свою подорож до печери та знайомство з Йориком. Тим часом Ліра промила рану, і Віл намазав її маззю з рогової коробочки.

— Такі події, а я весь цей час спала! — зітхнула дівчинка. — Ти знаєш, мені здається, вона була доброю до мене —. Я впевнена, вона не хотіла завдати мені шкоди. Так, вона чинила всі ті жахливі речі, але…

Ліра потерла очі.

— Віле, поки я спала, я бачила сон, настільки дивний, що мені страшно навіть переказувати його тобі. Це було схоже на читання алетіометра — розуміння сягало так глибоко, що я навіть не бачила дна, але мені було все зрозуміло. Цей сон… Пам'ятаєш, я розповідала тобі про свого друга Роджера, про те, як його схопили гобліни, а я спробувала його врятувати, але все пішло хибно й лорд Ізраель убив його. Так от, я його бачила. У своєму сні я знову зустріла його, але він був мертвий чи дух, і він уповав на мене та закликав мене, але я його не могла почути. Він не хотів, щоб я стала мертвою, зовсім ні — він хотів поговорити зі мною. І… це ж я взяла його до Свольбарда, і там його було вбито, отже, я винна в його смерті. Я згадувала наші ігри в Коледжі Джордана, думала про те, як ми гралися на даху, на ринках, на річці, по всьому місту й навіть у Клейбедсі… Я, Роджер та всі інші… Я поїхала до Больвангара, щоб повернути його додому, але лише зробила ще гірше. І коли я не вибачуся перед ним, це буде дуже погано, і ми не зможемо зробити нічого корисного. Розумієш, Віле, я мушу це зробити. Я повинна спуститися в землю мертвих, відшукати його та… та вибачитись. Мені байдуже, що станеться після цього, скажімо, тоді ми можемо… можемо… Та це пусте.

Віл спитав:

— А цей світ мертвих, чи він являє собою місце, схоже на мій чи твій світ? Чи можу я за допомогою ножа зробити прохід до нього?

Вражена цією думкою, Ліра мовчки подивилася на нього. Хлопець повів далі:

— Ти могла б просто зараз спитати алетіометр. Спитай, де знаходиться цей світ і як до нього потрапити.

Дівчинка схилилася над алетіометром, перед цим потерши очі та сконцентрувавшись на циферблаті. Її пальці швидко забігали, і за хвилину вона вже отримала відповідь.

— Так, туди можна проникнути, — сказала вона, — але це дуже незвичайне місце. Настільки незвичайне, що… Віле, чи зможемо ми це зробити? Це ж світ мертвих! Яка частина нас піде туди? Коли ми вмираємо, наші деймони зникають — я сама це бачила, — а наші тіла залишаються у могилі та розкладаються, чи не так?

— Тоді має існувати третя частина, зовсім інша.

— Знаєш, — тремтячим голосом промовила Ліра, — я гадаю, що так воно і є! Адже я можу думати про своє тіло та про свого деймона, тож має існувати третя частина нас, та, якою ми думаємо!