Як правильно казати – "горішня полиця" чи "верхня", "нижній кінець стовпа" чи "долішній"? Таке питання постає навіть перед тими, що добре знають українську мову, але не визначаються відчуттям її.

Чи є якась значеннєва різниця між словами "горішній" і "верхній", "долішній" і "нижній", чи однаково, приміром, що "горішній", що "верхній"? У деяких випадках ці слова бувають справді тотожні, наприклад, у назвах місцевості, надто коли її визначають за течією річки: Верхні й Нижні Млини, Горішні Млини, а також у назвах вітрів: "верхній вітер" і "горішній" (на Дніпрі й Кубані). Але в деяких висловах треба вжити саме одного слова, а не другого, як ось, приміром, "горішня хата" – кімната в бік гір, "верхні зуби", "верхня щелепа" (Словник Б. Грінченка), "верхній одяг", "Верхня Хортиця", "Дніпровий Низ".

Полиця може бути горішньою й верхньою, залежно від тексту: у вагоні чи в шафі – горішня полиця, бо її приладнано вгорі; якщо кілька полиць покладено купою долі, одна на одну, то полиця, що лежить зверху, зветься верхньою.

Так само є певна різниця між словами "нижній" і "долішній": "нижній" – це «той, що міститься нижче від чогось» («Червоний відблиск від нього (багаття) осяває нижні гіллячки чорних верб». – М. Коцюбинський), а "долішній" – «той, що при самому долі» («Долішня частина п'єдесталу робить чималий виступ». – Леся Українка).

З цього можна зробити висновок, що не слід давати переваги якомусь одному слову над іншим або ставити ці слова навмання, не вважаючи на вимоги тексту, бо так звужуються наші мовні можливості, а тим самим збіднюється мова.

Прикметник громадський, що походить від іменника громада, означає «належний до певного колективу людей»: «Громадських людей кликали цінувати» (Марко Вовчок); «Тут кінчалося місто і далі лежав уже громадський вигін, на якому стояли гамазеЇ з хлібом» (П. Панч). Прикметник громадянський вказує на суспільство або людність цілої країни, на все громадянство, що підлягає законам країни й виконує пов'язані з цим обов'язки. Від цього маємо вислови: громадянські права, громадянська війна, цебто війна різних класів одного суспільства, тощо.

Властиве українській мові слово цивільний, як і прикметник громадянський, відповідає російському гражданский, штатский: «Він не знаходив принципової різниці між своєю роботою в армії й своїми цивільними перспективами» (Л. Смілянський); «Це був кремезний хлопець у цивільному костюмі» (Ю. Смолич);«Художник розбудив ще якогось цивільного в кепі, в благенькому демісезонному пальті…» (О. Гончар). Із цих прикладів бачимо, що прикметник цивільний протилежний слову військовий тощо. Кажемо: цивільне будівництво, а не громадянське, хоч може бути громадське будівництво, коли щось будується на громадських засадах; цивільне законодавство, цивільний кодекс – протилежно до карного кодексу, цивільний шлюб, а не громадянський шлюб, – на відміну від церковного шлюбу.

Не знати чому слово подальшийтак уподобали сучасні автори, що воно майже заступило близьке до нього значеннєво слово дальший. Навіть стилістичні редактори наших періодичних видань, коли натрапляють у тексті оповідання чи статті на це слово, відразу виправляють його на нібито «більш українське» – подальший. Деякі письменники, без видимих на те причин, в одному творі пишуть подальший, у другому – дальший, наприклад: «Він зрозумів – раз і назавжди, – що його подальше життя неможливе без Васси» (Ю. Смолич) і «В запалі перебороти буржуазне мистецтво, в завзятті зачати нову – революційну – еру мистецтва пролетарського, – чи не нехтували ми нерозумно скарбами минулого, які й нам самим могли стати в пригоді, на дальшій – далекій – дорозі творення мистецтва нашого класу?» (Ю. Смолич).

У тритомному Російсько–українському словнику на першому місці стоїть слово дальший, на другому – подальший, Словник за редакцією А. Кримського наводить тільки слово дальший: «Дальші чотири століття». Це слово відповідає російським дальнейший, следующий. Тут ми розглядаємо це слово тільки в першому значенні.

Обидва ці слова мають право на існування, але з певною значеннєвою різницею між ними, приблизно такою самою, як і між спорідненими з ними прислівниками далій подалі. Якийсь процес, дію чи явище, що відбулися в ближчий час, треба позначати словом дальший, як це бачимо в другій цитаті з твору Ю. Смолича; а те, що відбувається згодом, через певний проміжок часу, слід передавати словом подальший, наприклад: «Дальші роки після смерті дружини він жив у Києві, а його подальше перебування – мені невідоме».

У доборі відповідників до російських слів действительный, настоящий, действительно, в действительностиавтори статей, перекладачі й доповідачі надуживають словами дійсний(«Це – не вигадка, а дійсна подія»), дійсно(«Я дійсно не бачив її»), в дійсності(«Ми сподівалися великих наслідків від його проекту, а в дійсності це була авантюра»).

Слова дійснийі дійсноє в українській мові, але не треба забувати й інших слів: справжній(«ці квіти – не справжні». – Леся Українка), справді«Чи снилось це мені, чи справді так було?» – І. Нечуй–Левицький), насправді(«Інспектор у нас – людина молода, погарячився, а насправді не зробить лиха». – С. Васильченко), на ділі(«На словах так, а на ділі інак». – Словник за редакцією А. Кримського).