У наведених на початку фразах правильніше було б сказати: «справжня подія», «справді не бачив», «насправді це була авантюра».

Слова дійсний, дійсно( дійсне), в дійсностівиступають на своєму місці в таких фразах: «Ви бачите тут одно з дійсних чудес сучасної косметики» (М. Коцюбинський); «Ватя… примітила дійсне сільське своє життя, дійсні свої обставини» (І. Нечуй–Левицький); «Так дійсно воно й було» (з живих уст); «Я це дійсно знаю» (Словник за редакцією А. Кримського).

«По двору ходило багато домашньої птиці», – читаємо в одному сучасному оповіданні, де автор не замислився над різницею слів домашнійі свійський.

Прикметник домашнійозначає «той, що живе в домі або стосується дому»: «Домашнього злодія не встережешся» (М. Номис); «Іван хоче оповідати про своє життя домашнє» (М. Коцюбинський), а свійський– «не дикий, приручений»: «Коли нема диких (качок), то з досади і свійських лупить» (О. Стороженко); «На цвинтарі поміж бабами та дівчатами дибали чотири свійські журавлі» (І. Нечуй–Левицький). Миша – дика тварина, але коли вона живе в хаті, її звуть домашньою мишею на відміну від такої ж дикої – польової, що водиться в полі.

Слово свійськийбуває синонімом слова звичний: «Соломія затулила вуха й заплющила очі. Ця пітьма більш знайома, більш свійська, не так мучила її» (М. Коцюбинський). Інколи ним користуються як відповідником до російського нашенский: «Колись шляхта та свійська старшина в ярмо запрягали» (П. Кочура).

Через звукову подібність слів дружнийі дружнійїх часто плутають і ставлять не там, де слід: «Дружніми зусиллями здолали ми всі перешкоди»; «Передайте мій дружний привіт усім товаришам». Дружний – це «одностайний, той. що має спільні інтереси з іншими»: «Тут ми самі, дружною силою, можемо собі допомогти» (І. Франко); «Дружній (у називному відмінку – дружна) череді вовк не страшний» (М. Номис). Іноді це слово має значення «швидкий, нестримний»: «Весна була рання, дружна» (З. Тулуб).

Слово дружнійозначає «приязний, народжений дружбою»: «Дружня розмова» (П. Куліш).

Отож, у двох перших фразах треба було сказати: «Дружними зусиллями здолали», «дружній привіт».

З деякого часу прикметник живописнийі прислівник живописно, що походять від іменника живопис, майже витиснули на сторінках наших періодичних і неперіодичних видань давно відомі українські слова малярство, малярський, мальовничий, мальовничо.

В одній газеті читаємо; «Випускники живописного (?) факультету захищають нині свої дипломні роботи»; бачимо в журналі: «Які живописні краєвиди над Ворсклою!»; запевняє автор белетристичного твору, що його персонаж: «Уміє живописно оповідати».

Русизм живопистрапляється в українській мові: «Кинути живопис і естетику я й не можу й не хочу, бо це – моє покликання» (А. Кримський), – але є власне слово з цим же значенням – малярство: «Малярство, картини – це зір моїх очей» (І. Нечуй–Левицький); є й маляр, що становить синонім не до слова фарбар, а до художник: «Коли б же мені тії малярі, – намалювала б личенько собі» (народна пісня); «Великий італійський маляр Рафаель» (Словник за редакцією А. Кримського). Є в українській мові похідний прикметник малярський: «Сошенко залучив Тараса до малярської школи» (І. Нечуй–Левицький). Чому б не скористатися цим прикметником для назви факультету замість нечіткого або двозначного живописний, що є синонімом не тільки до прикметника малярський, а й до мальовничий: «Там дуже мальовнича місцевість: дикі гори, тайга» (М. Трублаїні). Не слід забувати й про прислівник мальовничо( мальовниче): «Краї сеї хустки мальовниче спадали на спину й на плечі» (А. Кримський).

Можна згадати випадки вживання слів живописання: «Історичним живописанням вони не вдовольняються» (П. Куліш), живописати: «Ти ж мені недаром живописав якусь Катрю поетичними кольорами!» (М. Старицький). Від них іноді творять похідні дієприкметники й прикметники.

Дієслово заключатий похідний від нього прикметник заключний, а також іменник заключеннянерідко доводиться чути з уст і бачити на письмі: «Колгосп заключив договір на продаж городини»; «З досвіду минулого можна заключити, що до весни треба готуватися взимку»; «На заключення зльоту відбувся концерт»; «Заключна вистава театру пройшла з великим успіхом»; «У своєму заключному слові доповідач відповів на всі питання».

Прикметник заключнийпопав навіть до наших словників, хоч дієслова заключатий віддієслівного іменника заключеннятам немає. Чому? Та тому, що дієслова заключатинема в українській мові, а прикметник заключнийє не що інше, як калька з російського слова заключительный.

Яка потреба в такому калькуванні? Чи нема відомих українських відповідників, що доводиться на певні поняття позичати слова з інших мов? Ні, такі відповідники є, ними широко користуються ті, що дбають за культуру своєї мови. Ось прикметник кінцевий(«Кінцеві форми тієї еволюції». – А. Кримський; «Розмір додаткової оплати визначається залежно від кінцевих результатів роботи тваринників». – «Радянська Україна»); є ще прикметник прикінцевий(«У прикінцевій строфі висловлено основну думку твору». – «Історія української літератури»); в деяких випадках відповідником до російського прикметника заключительныйє слово остаточний, наприклад: остаточний баланс, остаточна цифра(«Почисливши все звільна, він прочитав остаточну цифру без голосу». – І. Франко).

З цих прикладів бачимо, що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: «Колгосп уклав договір»; «Можна зробити висновок»; «На закінчення(наприкінці, наостанку) зльоту»; «У кінцевому (прикінцевому) слові».

Прикметник запущений, написаний із найрізноманітнішими значеннями, заступає останнім часом у художній літературі й публіцистиці інші, більш підхожі для того чи того випадку слова, як це бачимо, наприклад, у газетній статті: «Тут запущена профспілкова робота, немає художньої самодіяльності», – хоч куди краще було б написати: «Тут занедбано (або занехаяно) профспілкову роботу». Навіть у художньому творі читаємо: «Хвороба моя була запущена, операція пройшла важко», – хоч про хворобу треба казати тільки задавнена.