— Це така грубість з її боку — змушувати Шарлотту стояти на такому вітрі. Чому б їй самій не зайти сюди?

— Та куди там! Шарлотта каже, що вона до них майже ніколи не заходить.

– її зовнішність мене цілком задовольняє, — мовила Елізабет, думаючи про своє. — Вона має вигляд дурноверхої та злої. — Певна річ, така підійде йомудуже добре. Саме вона і стане йому підходящою дружиною.

Містер Коллінз і Шарлотта стояли разом біля воріт і розмовляли з дамами; а сер Вільям, на велику потіху для Елізабет, розмістивсь у вхідних дверях і з щирим захватом споглядав аристократичну велич, що постала перед його очима, заповзято розкланюючись кожного разу, коли міс де Бург кидала погляд у його бік.

Нарешті говорити стало ні про що; дами поїхали собі, а всі інші повернулися до будинку. Тільки-но зустрівши двох дівчат, містер Коллінз почав вітати їх із тим великим щастям, що випало на їхню долю, а Шарлотта розтлумачила, в чому саме це щастя полягало: всю компанію запросили наступного дня до обіду в Розінгсі.

Запрошення до Розінгса довершило тріумф містера Коллінза. Можливість продемонструвати велич своєї покровительки зачудованим гостям, дати їм змогу побачити її поштиве ставлення до себе і до своєї дружини — ось чого він прагнув, тож не міг нарадуватися, що така нагода трапилася так швидко завдяки великодушності й поблажливості леді Кетрін.

— Мушу сказати, — мовив він, — що я б не здивувався, коли б її світлість запросила нас у неділю до Розінгса попити з нею чаю. Знаючи привітність леді Кетрін, я цілком міг би на це розраховувати. Але хто міг передбачити саметакий вияв шанобливості? Хто міг подумати, що ми отримаємо запрошення пообідати з нею (і не тільки ми, а й гості) майже відразу після вашого прибуття?!

— Я в меншій мірі здивований тим, що трапилося, — відповів сер Вільям, — бо добре знайомий з манерами людей справді великих, а моє становище в суспільстві дозволило мені теж набути таких манер. Серед людей, представлених до королівського двору, такі приклади вишуканої вихованості зустрічаються досить часто.

Увесь день і ранок наступного дня всі тільки й говорили, що про майбутній візит до Розінгса. Містер Коллінз ретельно напучував гостей на те, чого їм слід чекати, щоб вигляд пишних кімнат, великої кількості слуг та розкішного обіду не справив на них приголомшливого враження.

Коли дами розходилися, щоб почати вбиратися, він звернувся до Елізабет:

— Люба моя кузино! Не хвилюйтеся з приводу вашого вбрання! Леді Кетрін зовсім не збирається вимагати від нас тієї ж вишуканості одягу, котра властива їй та її дочці. Я радив би вам просто вдягнути ваші найкращі речі, бо ситуація не потребує чогось більшого. Леді Кетрін нічого поганого про вас не подумає, якщо ви з'явитесь у простому вбранні. Їй подобається, коли береться до уваги відмінність у соціальному становищі.

Доки жінки вдягалися, він декілька разів підходив до дверей кожної з них, настійно рекомендуючи поквапитися, оскільки леді Кетрін дуже не любила, коли хтось запізнюється до обіду і змушує її чекати. Такі страхітливі розповіді про її світлість та про її манери нагнали жаху на Марію Лукас, котра не звикла часто бувати в товаристві, й тому вона очікувала на своє представлення у Розінгсі з не меншими побоюваннями, ніж її батько перед представленням у Сент-Джеймсі.

Погода була гарна, тож вони мали приємність пройтися парком півмилі. Кожному парку притаманна своя особлива краса і свої краєвиди, і Елізабет побачила в ньому багато такого, що їй сподобалось, але вона не відчула того захвату від побаченого, на котрий сподівався містер Коллінз. Невелике враження справила на неї і його розповідь про ті грубенькі гроші, що їх сер Льюїс де Бург витратив на вставлення вікон (розповідь супроводжувалася переліченням вікон на фронтоні будинку).

Коли вони піднімалися сходами до зали, то хвилювання, що його відчувала Марія, зростало кожної миті; навіть сер Вільям — і той виглядав дещо знервованим. Що ж до Елізабет, то вона не втратила присутності духу. Вона не почула про леді Кетрін нічого такого, що вселяло б у неї благоговійний трепет перед її надзвичайними талантами чи якимись чудесними чеснотами, а «звичайну» велич багатства та високого соціального стану вона вирішила сприймати без зайвого хвилювання.

Зі вхідної зали, на чудові пропорції та вишуканий орнамент якої містер Коллінз не проминув захоплено вказати, вони пішли вслід за слугами через вестибюль до кімнати, в якій сиділи леді Кетрін, її дочка та місіс Дженкінсон. Її світлість підвелась і привітала їх надзвичайно великодушно; а оскільки місіс Коллінз домовилася зі своїм чоловіком, що обов'язок представлення виконуватиме вона, то все пройшло належним чином — без тих нескінченних вибачень та подяк, до яких містер Коллінз обов'язково вдався б.

Сер Вільям, незважаючи на те, що йому довелося побувати у Сент-Джеймсі, був настільки зачудований довколишньою величчю, що в нього тільки й вистачило духу, щоб низенько вклонитись і мовчки сісти; його ж дочка, нажахана до нестями, сиділа на краєчку стільця, не знаючи що робити. Елізабет аніскільки не розгубилась і цілком спокійно споглядала трьох жінок, які сиділи перед нею. Леді Кетрін була високою, масивною жінкою з різко окресленими рисами обличчя, що зберігало на собі сліди минулої краси. Вигляд у неї був не надто доброзичливий, а прийняла вона гостей у такий спосіб, аби ті не забували, що перебувають на нижчому суспільному щаблі. Мовчання не додавало їй недоброзичливості, та все, що вона говорила, мовилося владним тоном, котрий підкреслював її зарозумілість і відразу ж нагадав Елізабет про містера Вікхема. Спостерігаючи леді Кетрін протягом дня, вона дійшла висновку, що та була саме такою, якою він її схарактеризував.

Придивившись до матері, в обличчі та поводженні якої вона побачила певну схожість із містером Дарсі, Елізабет спрямувала свої погляди на дочку й була майже так само, як і Марія, вражена її худорлявістю та невеликим зростом. Між статурами та обличчями цих двох жінок не було ніякої схожості. Міс де Бург була блідою і хворобливою, не те що непоказною, а якоюсь непримітною. Говорила вона дуже мало, тихим голосом, і здебільшого до місіс Дженкінсон, у зовнішності якої не було нічого незвичайного і яка тільки й робила, що прислухалася до сказаного їй і переміщала в потрібному напрямку ширму перед очима міс де Бург.