Після того, як гості посиділи отак декілька хвилин, їх послали до одного з вікон, аби вони мали змогу помилуватися краєвидом; містер Коллінз супроводжував їх і роз'яснював, чим саметреба захоплюватись, а леді Кетрін милостиво повідала їм, що споглядати цей краєвид краще за все влітку.

Обід був надзвичайно гарний: були всі ті слуги і всі ті страви, наявність яких передбачав містер Коллінз; а ще — теж згідно з його передбаченнями — він, за бажанням її світлості, зайняв місце в кінці столу, виглядаючи при цьому так, наче збулася найзаповітніша мрія його життя. Він орудував ножем, поглинав їжу і нахвалював її з пожадливим ентузіазмом; вихвалялася кожна страва — спочатку ним, а потім сером Вільямом, котрий уже встиг оклигати якраз достатньо для того, щоб відлунювати все, що говорив його зять, та ще й у спосіб украй — як здалось Елізабет — огидний для леді Кетрін. Але схоже було, що їхній надмірний захват леді Кетрін дуже подобався: вона вдячно усміхалась, особливо коли вони зустрічали на столі якусь досі незнайому їм страву. Розмова в такому товаристві якось не виходила. Елізабет рада була заговорити при кожній новій нагоді, та їй довелося сидіти між Шарлоттою й міс де Бург — перша тільки те й робила, що вислуховувала леді Кетрін, а друга за весь обід не обмовилася з нею жодним словом. Місіс Дженкінсон здебільшого слідкувала, щоб міс де Бург їла якомога більше, намагаючись умовити її покуштувати ще якусь страву і побоюючись, що та відмовиться. Марія взагалі боялася розмовляти, а джентльмени тільки поглинали страви та нахвалювали їх.

Коли жінки повернулися до вітальні, їм тільки й лишилося, що вислуховувати леді Кетрін, котра говорила безупинно, аж доки не подали каву; на кожну тему вона висловлювалася так безапеляційно, що стало очевидно: вона не звикла, коли їй суперечать. Леді Кетрін досить безцеремонно і досить детально поцікавилася хатніми клопотами Шарлотти і дала їй багато порад щодо того, як із цими клопотами управлятися; розповіла їй, як саме треба керувати всіма справами в такій маленькій сім'ї, як їхня, і дала їй вказівки відносно догляду за птицею та худобою. Елізабет виявила, що ця гранд-дама не упускала жодної нагоди накинути комусь свою думку. У проміжках між бесідами з місіс Коллінз вона поставила багато різних запитань Марії та Елізабет, а особливо останній, про родичів якої вона знала найменше і яку вона схарактеризувала місіс Коллінз як дівчину надзвичайно ґречну та виховану. Час від часу вона розпитувала Елізабет — скільки сестер та має, старші чи молодші вони за неї, чи не збирається хтось із них заміж, чи вродливі вони, де вони отримали освіту, яку карету тримає їхній батько і яке було дівоче прізвище її матері. Елізабет прекрасно розуміла всю недоречність та нечемність цих запитань, але відповіла на них стримано і чемно. Тоді леді Кетрін зазначила:

— Так, значить, ваш маєток перейде у спадок до містера Коллінза. Саме через вас, — звертаючись до Шарлотти, — я радію з цього; однак з другого боку, я не бачу перешкод наслідуванню маєтків по жіночій лінії. У родині сера Льюїса де Бурга не вважали за необхідне беззаперечно дотримуватися майорату. Ви вмієте грати і співати, міс Беннет?

— Трохи.

— Ага! Значить, якось ми з радістю вас послухаємо. Ми маємо чудового інструмента, можливо, навіть кращого за… Зрештою, свого часу ви самі в цьому переконаєтесь. А сестри ваші вміють грати та співати?

— Одна з них уміє.

— А чому не всі? Треба було вчитись. Ось, наприклад, усі сестри Вебб уміють грати, хоча їхній батько має статок менший, ніж ваш. Ви малюєте?

— Ні, анітрохи.

— Як, ніхто з вас не малює?!

— Ніхто взагалі.

— Дуже дивно. Але, можливо, ви просто не мали нагоди. Вашій матінці слід було щовесни возити вас до Лондона, щоб мати змогу навчатись у справжніх майстрів.

— Моя мати була б не проти, але мій батько Лондона терпіти не може.

— Ваша гувернантка вже з вами не живе?

— Ми ніколи не мали гувернантки.

— Не мали гувернантки! Як же ви без неї обходилися?! П'ятеро дівчат у родині виховувалися без гувернантки! Ні про що таке я не чула. Мабуть, вашій матінці довелося тяжко попрацювати над вашою освітою.

Елізабет не змогла втриматися від посмішки, запевняючи леді Кетрін, що це не так.

— А хто ж тоді займався вашою освітою? Хто доглядав за вами? Без гувернантки ви, мабуть, були полишені напризволяще.

— Може, й були — у порівнянні з деякими родинами; але тим із нас, хто бажав навчатися, ніколи не бракувало необхідних для цього засобів. Нас завжди заохочували до читання, і ми мали всі необхідні книги найкращих письменників. Ті ж, хто хотів байдикувати, — байдикували.

— Так, звичайно: але ж саме для перепинення байдикування й потрібна гувернантка, і якби я знала вашу матінку раніше, то я настійно радила б їй найняти її. Я завжди кажу, що в освіті нічого не можна досягти без постійного та регулярного навчання, а його може забезпечити лише гувернантка. Є напрочуд багато родин, котрим я допомогла в цій справі. Я завжди радію, коли мені вдається добре прилаштувати якусь молоду особу. Саме за мого сприяння чотири племінниці місіс Дженкінсон потрапили до дуже гарних людей; а зовсім недавно я рекомендувала ще одну дівчину, котру познайомили зі мною зовсім випадково, і родина цілковито нею задоволена. Місіс Коллінз, я не розповідала вам, як до мене приїздила вчора місіс Меткаф, аби подякувати мені? Вона вважає, що міс Поуп — це просто скарб. «Леді Кетрін, — сказала вона, — ви знайшли мені скарб». А чи мала якась із ваших молодших сестер дебют у товаристві, міс Беннет?

— Так, пані, всі.

— Усі?! Всі п'ятеро вже були представлені товариству? Як дивно! А ви ж тільки друга сестра. Молодші сестри представлені товариству ще до того, як старші вийшли заміж! Напевне, ваші молодші сестри ще зовсім юні?

— Так, моїй наймолодшій сестрі ще немає шістнадцяти років. Може, вона дійсно надто молода, щоб часто з'являтись у товаристві. Але ж справді, пані, я гадаю, що молодшим сестрам було б украй зле, якби вони позбулися своєї частки розваг та світського життя тільки через те, що старші не можуть чи не хочуть вчасно вийти заміж. Остання з народжених дівчат має таке ж право на втіхи молодості, як і перша. А тут її утискають, та ще й з якої причини! Не думаю, що це сприятиме дружнім сестринським почуттям чи витонченості душі.

— Послухайте-но, — сказала її світлість, — як для молодої особи, ви висловлюєте свою думку дуже переконано. Скільки ж вам років, скажіть будь ласка?

— Ваша світлість, я навряд чи зізнаюся скільки, бо маю трьох уже дорослих сестер, — із посмішкою відповіла Елізабет.

Леді Кетрін була спантеличена тим, що не отримала прямої відповіді; а в Елізабет з'явилася підозра, що вона стала першою істотою, котра насмілилася покепкувати з пихатості такої поважної особи.