Він знав, що половина гоґвортських учнів вважає його дивним, навіть ненормальним. Знав, що в "Щоденному віщуні" місяцями друкувалися дошкульні натяки на його адресу. Та зовсім інакше було побачити це все на пергаменті як ось у листі від Персі, довідатися, що Персі радив Ронові порвати з ним і навіть доносити на нього професорці Амбридж. Тепер Гаррі значно чіткіше усвідомив усю серйозність свого становища. Він знав Персі ось уже чотири роки, залишався в його будинку на літні канікули, ділив з ним один намет на Кубку світу з квідичу, навіть отримав від нього торік найвищі оцінки за друге завдання Три чаклунського турніру, — і от тепер Персі вважав його неврівноваженим і навіть шаленим.

Гаррі раптом відчув хвилю тепла до свого хрещеного батька і подумав, що Сіріус, мабуть, єдиний міг зрозуміти його теперішні почуття, бо перебував у схожій ситуації. Майже всі в чаклунській громаді вважали його небезпечним убивцею і великим прихильником Волдеморта, і він мусив терпіти це ось уже чотирнадцять років...

Гаррі кліпнув очима, бо раптом побачив у каміні таке, чого там не могло бути. Воно з'явилося на мить і відразу зникло. Ні... це неможливо... йому привиділося, бо він саме думав про Сіріуса...

— Тепер усе це запиши, — сказала Герміона Ронові й підштовхнула до нього реферат, а також списаний нею аркуш, — а тоді додай висновок, який я для тебе написала.

— Герміоно, кращої за тебе людини я ще ніколи не зустрічав, — ледь чутно сказав Рон, — і якщо я буду колись з тобою неввічливий...

— ...я зрозумію, що ти знову став самим собою, — глузливо додала Герміона. — Гаррі, твій реферат нормальний, окрім оцього рядка наприкінці. Ти, мабуть, не розчув добре професорку Сіністру, бо супутник Європа вкритий льодом, а не глодом... Гаррі?

Гаррі зсунувся з крісла і став навколішки на обсмаленому й пошарпаному килимку біля каміна, втупившись у вогонь. — Е-е... Гаррі? — невпевнено протяг Рон. — Чому ти там сидиш?

— Бо я щойно бачив у каміні голову Сіріуса, — відповів Гаррі.

Він сказав це дуже спокійно. Зрештою, він уже бачив торік Сіріусову голову саме в цьому каміні і навіть розмовляв з нею. Але, з іншого боку, він не був певний, що справді її щойно бачив... вона так швидко зникла...

— Голову Сіріуса? — перепитала Герміона. — Тобто так само, як тоді, під час Тричаклунського турніру, коли він хотів з тобою поговорити? Але зараз би він такого не робив, це дуже... Сіріусе!

Вона затамувала подих, дивлячись на вогонь. Рон випустив з рук перо. Просто серед полум'я стирчала Сіріусова голова. Довжелезне чорне волосся спадало на його усміхнене обличчя.

— Я вже було подумав, що ви підете спати до того, як усі розійдуться, — сказав він. — Щогодини тут вигулькував.

— Ти щогодини вигулькував отут, у каміні? — мало не розреготався Гаррі.

— Тільки на секунду, щоб глянути, чи не розвиднілося на обрії.

— А якби вас хтось побачив? — збентежилася Герміона.

— Здається, якась дівчинка... судячи з вигляду, першокласниця... може, й помітила мене, але не хвилюйся, — поквапливо додав Сіріус, бо Герміона затулила рукою рота, — я зник у ту ж мить, коли вона сюди глянула, тому не сумніваюся, що вона сприйняла мене за якусь химерну поліняку.

— Сіріусе, це ж такий величезний ризик... — не вгавала Герміона.

— Ти вже заговорила, як Молі, — скривився Сіріус. — Це єдина можливість відповісти на Гаррін лист і не вдаватися до шифру... адже будь-який шифр можна розшифрувати.

При згадці про листа Герміона й Рон зиркнули на Гаррі.

— Ти нам не казав, що написав Сіріусові! — докірливо вигукнула Герміона.

— Я забув, — пояснив Гаррі, і це була щира правда. Після зустрічі з Чо в соварні Гаррі забув про все на світі. — Не дивися на мене так, Герміоно. Таємної інформації звідти не зміг би вивідати ніхто. Скажи, Сіріусе.

— Так, лист був дуже добрий, — усміхнувся Сіріус. — Та нам треба поспішати, щоб ніхто не завадив... отже, твій шрам...

— А що таке?.. — почав було Рон, та Герміона не дала йому договорити.

— Розкажемо тобі пізніше. Сіріусе, просимо...

— Я знаю, що немає нічого приємного, коли він болить, але ми не думаємо, що через це треба переживати. Шрам болів і торік, правда?

— Так, і Дамблдор казав, що це буває тоді, як Волдемортом оволодівають сильні емоції, — підтвердив Гаррі, не звертаючи, як завжди, уваги на Рона й Герміону, що боязко здригнулися. — Можливо, він був просто, не знаю, дуже сердитий абощо того вечора, коли я відбував покарання.

— Він повернувся, тому шрам болітиме частіше, — сказав Сіріус.