Цього разу не минуло й трьох хвилин, як знову пролунав Анжелінин свисток. Гаррі, який щойно помітив снича біля протилежних воріт, невдоволено пригальмував.

— Що тепер? — нетерпляче спитав він у Алісії, що була найближче від нього.

— Кеті, — коротко пояснила вона.

Гаррі озирнувся й побачив Анжеліну, Фреда та Джорджа, які щодуху летіли до Кеті. Гаррі з Алісією теж помчали туди. Анжеліна встигла зупинити тренування вчасно, бо Кеті була вже біла, мов крейда, і вся закривавлена.

— Їй негайно треба до лікарні, — сказала Анжеліна.

— Ми її відведемо, — пообіцяв Фред. — Вона... е-е... мабуть, помилково проковтнула пампушечку-зносаюшечку...

— Немає сенсу продовжувати гру без відбивачів та загонички, — розчаровано сказала Анжеліна, коли Фред із Джорджем полетіли до замку, підтримуючи Кеті попід руки. — Йдемо переодягатися.

Слизеринці й далі виспівували їм у спини, аж доки вони зайшли в роздягальню.

— Як тренування? — доволі прохолодно поцікавилася Герміона, коли за якісь півгодини Гаррі й Рон пролізли крізь отвір за портретом до ґрифіндорської вітальні.

— Було... — почав Гаррі.

— Паскудно, — глухим голосом закінчив Рон, падаючи в крісло біля Герміони. Та поглянула на Рона і, здається, трошки відтанула.

— Це ж лише перше твоє тренування, — заспокоїла вона, — має минути якийсь час...

— А хто сказав, що було паскудно через мене? — огризнувся Рон.

— Ніхто, — приголомшено відповіла Герміона, — я думала...

— Думала, що я ні до чого не здатний?

— Ні, що ти, не думала! Це ж ти сказав, що було паскудно, то я й...

— Мушу братися за домашні завдання, — сердито буркнув Рон і почовгав до хлопчачих спалень. Герміона глянула на Гаррі.

— Він грав паскудно?

— Ні, — підтримав друга Гаррі. Герміона здивовано підняла брови.

— Хоч, мабуть, міг би зіграти й краще, — проказав Гаррі, — але це було тільки перше тренування, ти ж сама сказала...

Ані Гаррі, ні Рон того вечора не просунулися далеко з виконанням домашніх завдань. Гаррі розумів, що Рон переживає через свою погану гру на тренуванні, але він і сам ніяк не міг викинути з голови слова "Ґрифіндор— параша".

Цілісіньку неділю вони просиділи у вітальні, зарившись з головою в підручники, а кімната навколо них то повнилася учнями, то знову порожніла. Був гарний, ясний день, і майже всі ґрифіндорці були надворі, радіючи, може, й останньому цього року теплому сонечку. Не встигло стемніти, а Гаррі вже почувався так, ніби з його мізків зробили відбивну.

— Знаєш, мабуть, варто виконувати домашні завдання протягом тижня, — пробурмотів він Ронові, коли вони нарешті відклали довжелезний макґонеґелівський реферат про закляття "Інаніматус конжурус" і приречено взялися за не менш довгий і складний реферат для професорки Сіністри про численні супутники Юпітера.

— Так, — погодився Рон, тручи почервонілі очі і жбурляючи в камін уже п'ятий зіпсований аркуш пергаменту. Слухай... а може, Герміона нам дозволить глянути одним оком на свій реферат?

Гаррі подивився на неї. Вона сиділа з Криволапиком на колінах і весело щебетала з Джіні, поблискуючи шпицями, якими в'язала безформні шкарпетки для ельфів.

— Ні, — зітхнув він, — ти ж сам знаєш, що не дозволить. Вони продовжували працювати, а небо за вікнами дедалі темніло. Учні знову поволі розходилися з вітальні. О пів на дванадцяту до них підійшла, позіхаючи, Герміона.

— Вже закінчуєте?

— Ні, — буркнув Рон.

— Найбільший супутник Юпітера — Ґанімед, а не Каллісто, — тицьнула вона пальцем у рядок Ройового реферату, — а вулкани має Іо.

— Дякую, — огризнувся Рон, закреслюючи помилки.

— Вибач, я лише...

— Якщо ти прийшла тільки критикувати...

— Роне...

— Герміоно, мені нема коли вислуховувати проповіді. Мені це вже отут сидить...

— Та ні... дивися!

Герміона показувала на найближче вікно. Гаррі й Рон поглянули туди. На підвіконні сиділа симпатична сова-сипуха і зирила на Рона.

— Чи це не Гермеса? — здивовано вигукнула Герміона. — А й справді! Вона! — ледь чутно сказав Рон, кинув перо й зірвався на ноги. — Чого це Персі до мене написав?

Він підійшов до вікна й відчинив його. Гермеса залетіла в кімнату, сіла на Ронів реферат і простягла лапку, до якої був прив'язаний лист. Рон забрав листа, і сова миттю полетіла, залишивши на Роновім малюнку супутника Іо чорнильні сліди лап.

— Це справді почерк Персі, — сказав Рон, падаючи в крісло й розглядаючи адресу, виведену на згортку: "Рональду Візлі, грифіндорський гуртожиток, Гоґвортс". Він зиркнув на друзів. — Що ви на це скажете?