— Якщо через п’ять хвилин не зупинити поїзд — нам кінець!

— Він зупиниться! — сказав Філеас Фоґґ, кидаючись до дверей.

— Залиштеся, пане, за це візьмуся я! — гукнув Паспарту.

Філеас Фоґґ не встиг утримати хороброго слугу, що, відчинивши двері, непомітно для індіанців сковзнув під вагон. Боротьба тривала, над головою Паспарту свистіли кулі, проте він, зі спритністю й гнучкістю колишнього гімнаста чіпляючись за ланцюги, буфери й важелі гальм, вправно пробирався під вагонами і, нарешті, досяг голови поїзда. Ніхто його не помітив, та й не міг помітити.

Зависнувши на одній руці між багажним вагоном і тендером [26] , другою він скинув запобіжні ланцюги. Через невпинну тягу йому ніяк не вдавалося зняти сполучний гак, поки, нарешті, поштовх паротяга допоміг йому це зробити, після чого відчеплені вагони почали помалу сповільнюватись, тоді як локомотив із новою силою помчав уперед.

За інерцією ешелон ще кілька хвилин продовжував рухатися, та пасажири скористалися вагонними гальмами, і поїзд, нарешті, зупинився менш як за сто кроків від станції Керней.

Солдати форту, почувши стрілянину, кинулися назустріч потягу. Індіанці не стали на них чекати і розбіглися, перш ніж поїзд устиг зупинитися.

Коли мандрівники на пероні станції зробили переклик, виявилося, що не вистачає кількох людей і серед них відважного француза, якому всі завдячували своїм порятунком.

Паспарту і ще двоє пасажирів зникли. Можливо, вони загинули під час сутички? Може, їх полонили індіанці? Ніхто наразі цього не знав.

Багато пасажирів було поранено, але жодного — смертельно. Найсерйознішого поранення зазнав полковник Проктор, який мужньо боровся, допоки не впав, діставши кулю в пах. Разом з іншими пораненими його перенесли на станцію, де всім потерпілим надали невідкладну допомогу.

Місіс Ауда не постраждала. Філеас Фоґґ, хоча й не шкодував себе, проте не отримав жодної подряпини. Фікс відбувся легким пораненням у руку. А Паспарту зник, і великі сльозини стікали по щоках жінки.

Усі пасажири вийшли з потяга. Колеса вагонів були закривавлені. На спицях і ободах висіли безформні шматки м’яса. На сніжній рівнині, наскільки сягало око, виднілися криваві сліди. Решта індіанців тікали на південь, у напрямку Репаблікен-рівер.

Містер Фоґґ стояв нерухомо, склавши руки на грудях. Він приймав важливе рішення. Місіс Ауда стояла поряд і мовчки дивилася на нього… Він зрозумів її погляд. А що коли його слуга потрапив у полон? Чи не повинен він, Фоґґ, ризикнути всім, щоб вирвати його з лап індіанців?

— Я знайду його живим чи мертвим, — просто сказав він місіс Ауді.

— О містере… містере Фоґґ! — заголосила жінка, схопивши руки свого супутника й обливаючи їх слізьми.

— Живим, — додав містер Фоґґ, — якщо ми не гаятимемо жодної хвилини!

Приймаючи таке рішення, Філеас Фоґґ жертвував усім. Він ішов на цілковите банкрутство. Варто йому затриматися на один день, і він міг спізнитися на пакетбот, що відходив із Нью-Йорка. А це неминуче тягло за собою програш парі. Однак, усвідомлюючи свій обов’язок, він не вагався.

До нього підійшов капітан, командир форту Керней. Його сотня солдатів готова була обороняти вокзал у разі атаки.

— Пане, — звернувся до нього містер Фоґґ, — троє пасажирів зникли.

— Убиті? — запитав капітан.

— Убиті або потрапили в полон, — відповів Філеас Фоґґ. — Треба це з’ясувати. Чи збираєтесь ви переслідувати індіанців?

— Це досить серйозне питання, пане, — відповів капітан. — Адже індіанці можуть піти навіть за річку Арканзас. Я не маю права покинути доручений мені форт.

— Пане, йдеться про життя трьох людей! — продовжував Філеас Фоґґ.

— Це так… Та чи можу я ризикувати п’ятдесятьма, щоб урятувати трьох?

— Я не знаю, чи можете, але ви повинні, пане.

— Пане, — відповів капітан, — ніхто тут не має права вказувати мені на мій обов’язок.

— Гаразд, — холодно сказав Філеас Фоґґ. — Я піду сам!

— Ви, пане?! — вигукнув Фікс, який щойно підійшов. — Ви самотужки хочете переслідувати індіанців?

— Я не можу допустити, щоб загинула людина, якій всі ми зобов’язані життям. Я піду!

— Ні, ви не підете сам! — мимоволі вигукнув схвильований капітан. — Ні! Ви смілива людина! Чи знайдеться серед вас тридцять добровольців? — крикнув він, звертаючись до солдатів.

Уся рота ступила вперед. Капітанові залишилося тільки вибирати. Виділили тридцять солдатів, старого сержанта призначили командиром.