то я ж тебе не силую. Вже якось

сама управлюся, а там на вісень,

дасть біг, знайду собі невістку в поміч.

Там є одна вдовиця- моторненька, -

сама припитувалась через люди,

то я сказала, що аби Лукаш

був не від того... Ну, давай вже, любко,

мені серпочка - другого ж немає.

М а в к а

Я жатиму. Ідіть до конопель.

Мати йде через галяву до озера і криється за очеретом.

Мавка замахує серпом і нахиляється до жита. З жита раптом виринає Русалка Польова; зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать;

на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квіти з куколю, ромен, березка.

Р у с а л к а П о л ь о в а

(з благанням кидається до Мавки)

Сестрице, пошануй!

Краси моєї не руйнуй!

М а в к а

Я мушу.

Р у с а л к а П о л ь о в а

Уже ж мене пошарпано,

всі квітоньки загарбано,

всі квітоньки-зірниченьки

геть вирвано з пшениченьки!

Мак мій жаром червонів,

а тепер він почорнів,

наче крівця пролилася,

в борозенці запеклася...

М а в к а

Сестрице, мушу я! Твоя краса

на той рік ще буйніше залишає,

а в мене щастя як тепер зов'яне,

то вже не встане!

Р у с а л к а П о л ь о в а

(ламає руки і хитається від горя, як од вітру колос)

Ой горенько! косо моя!

косо моя золотая!

Ой лишенько! красо моя!

красо моя молодая!..

М а в к а

Твоїй красі вік довгий не судився,

на те вона зроста, щоб полягати.

Даремне ти благаєш так мене, -

не я, то інший хто її зожне.

Р у с а л к а П о л ь о в а

Глянь, моя сестро, ще хвиля гуляє

з краю до краю.

Дай нам зажити веселого раю,

поки ще літечко сяє,

поки ще житечко не полягло, -

ще ж неминуче до нас не прийшло!

Хвильку! Хвилиночку! Мить одну, рідная!

Потім поникне краса моя бідная,

ляже додолу сама...

Сестро! не будь як зима,

що не вблагати її, не вмолити!

М а в к а

Рада б я волю вволити,

тільки ж сама я не маю вже волі.

Р у с а л к а П о л ь о в а

(шепче, схилившись Мавці до плеча)

Чи ж не трапляється часом на полі

гострим серпочком поранити руку?

Сестронько! зглянься на муку!

Крапельки крові було б для рятунку доволі.

Що ж? Хіба крові не варта краса?

М а в к а

(черкає себе серпом по руці, кров бризкає на золоті коси Русалки Польової)

Ось тобі, сестро, яса!

Русалка Польова клониться низько перед Мавкою, дякуючи, і никне в житі.

Від озера наближається мати, а з нею молода повновида молодиця, в червоній хустці з торочками, в бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій; так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та жовтими стяжками; сорочка густо натикана червоним та синім, намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан, і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою. Молодиця йде замашистою ходою, аж стара ледве поспіває за нею.