Л і с о в и к

Саму себе.

Покинула високе верховіття

і низько на дрібні стежки спустилась.

До кого ти подібна? До служебки,

зарібниці, що працею гіркою

окрайчик щастя хтіла заробити

і не змогла, та ще останній сором

їй не дає жебрачкою зробитись.

Згадай, якою ти була в ту ніч,

коли твоє кохання розцвілося:

була ти наче лісова царівна

у зорянім вінку на темних косах, -

тоді жадібно руки простягало

до тебе щастя і несло дари !

М а в к а

Так що ж мені робить, коли всі зорі

погасли і в вінку, і в серці в мене?

Л і с о в и к

Не всі вінки погинули для тебе.

Оглянься, подивись, яке тут свято!

Вдяг ясень-князь кирею золоту,

а дика рожа буйнії корали.

Невинна біль змінилась в гордий пурпур

на тій калині, що тебе квітчала,

де соловей співав пісні весільні.

Стара верба, смутна береза навіть

у златоглави й кармазини вбрались

на свято осені. А тільки ти

жебрацькі шмати скинути не хочеш,

бо ти забула, що ніяка туга

краси перемагати не повинна.

М а в к а

(поривчасто встає)

То дай мені святкові шати, діду!

Я буду знов як лісова царівна,

і щастя упаде мені до ніг,

благаючи моєї ласки!

Л і с о в и к

Доню,

давно готові шати для царівни,

але вона десь бавилась, химерна,

убравшися для жарту за жебрачку.

Розкриває свою кирею і дістає досі заховану під нею пишну, злотом гаптовану багряницю і срібний серпанок; надіває багряницю поверху убрання на Мавку; Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці ягід, звиває собі віночок, розпускає собі коси, квітчається вінком і склоняється перед Лісовиком, - він накидає їй срібний серпанок на голову.

Л і с о в и к

Тепер я вже за тебе не боюся.

(Поважно кивнувши їй головою, меткою походою йде в гущавину і зникає).

З лісу вибігає Перелесник.

М а в к а

Знов ти?

(Наміряється втікати).

П е р е л е с н и к

(зневажливо)

Не бійся, не до тебе. Хтів я

одвідати Русалоньку, що в житі,

та бачу, вже вона заснула. Шкода...

А ти змарніла щось.

М а в к а

(гордо)

Тобі здається!

П е р е л е с н и к

Здається, кажеш? Дай я придивлюся.

(Підходить до неї. Мавка відступає).

Та ти чого жахаєшся? Я знаю,

що ти заручена, - не зачеплю.

М а в к а

Геть! не глузуй!

П е р е л е с н и к

Та ти не сердься, - що ж,

коли я помилився... Слухай, Мавко,

давай лиш побратаємось.

М а в к а

З тобою?

П е р е л е с н и к

А чом же ні? Тепер ми восени,

тепер, бач, навіть сонце прохололо,

і в нас простигла кров. Таж ми з тобою

колись були товариші, а потім

чи грались, чи кохались - трудно зважить, -

тепер настав братерства час. Дай руку.