— Тітонько Рубі, а навіщо ви мені все це кажете? — спитала Нелл, зосереджено та допитливо поглянувши на співбесідницю. — Тому що сторонні люди цього не схвалюють, еге ж?

— Саме тому! — скрикнула Рубі, радісно просіявши від того, що Нелл збагнула суть.

— Якщо чесно, то яке їхнє діло до ваших стосунків?

— В одному ти можеш бути абсолютно впевненою, моя дівчинко: сторонні люди люблять усе робити своїм ділом. Саме з цієї причини про це не можна говорити з чужими людьми. Второпала?

— Так. — Нелл підвелася. — Мені вже пора на заняття. — Вона гучно цьомкнула Рубі на прощання у щоку. — Спасибі за урок.

— Тільки не розповідай про нашу розмову батькові, чуєш?

— Не буду. Це — наша таємниця, — відказала Нелл і підстрибом поскакала геть.

«От чорт! — подумки вилаялася Нелл, сідаючи у вагончик канатної дороги. — Я тепер знаю, що татко кохає тітоньку Рубі і що тітонька Рубі кохає татка, але кого ж тоді кохає мама? Ось про що я забулася спитати! Кого ж вона кохає? Татка? Можливо, але ж їй не можна займатися сексом, а татку секс потрібен».

Озброївшись новонабутими знаннями, Нелл заходилася досліджувати — чи любить матір її батька. І швидко виявила, що матір не любить нікого, навіть себе. Коли татко торкався її, навіть ненавмисне, вона реагувала як равлик, що відразу ж ховається у свою хатку; у її очах блискав вогник огиди, котрий свідчив, що така її реакція не має нічого спільного із забороною на секс. І татко про це знає! Така реакція матері зазвичай злить його, він вибухає якоюсь ущипливою ремаркою і ображено йде геть. Нелл почала підозрювати, що мама навіть дітей своїх не любить.

— Мабуть, ти маєш рацію, — відповіла Рубі на це запитання, коли вони зустрілися вдруге.

— Якби вона любила своїх дітей, то напевне б знайшла спосіб, як це продемонструвати, — припустила Нелл. — Я починаю думати, що мамине життя — це суцільна трагедія.

— Якщо тримати всі емоції в собі — це трагедія, то ти абсолютно права, — зі сльозами на очах зазначила Рубі. — Не думай про неї погано, Нелл. Повір мені, якщо твоя матір побачить, що хтось навів на тебе пістоль і збирається тебе вбити, вона, не задумуючись, захистить тебе від кулі своїм тілом.

На той час, коли Анні виповнилося десять, вона перетворилася на прекрасну копію своєї матері; це було мукою для всіх, а особливо — для Джейд, якій на той час виповнилося тридцять три. Висока й граціозна, Анна ходила тепер легко і без видимого напруження і могла говорити простими реченнями. Вона також припинила безконтрольно упісюватися, але за цією перемогою з’явилася ознака ранньої зрілості — у неї з’явилися груди.

На її одинадцятий день народження у Анни почалася менструація, і це стало справжнім кошмаром. Як часто буває з розумово відсталими дітьми, Анну страшенно лякав один вид крові, яку вона вважала за ознаку умирання — або власного, або чужого. Можливо, цей страх був спричинений її дитячим спогадом про те, як колись на кухні у Сема Вонґа в готелі «Кінрос» один з його помічників порізав собі руку аж до кістки. Кров з перерізаних артерій бризнула навсібіч, помічник дико заверещав і впав у паніку, що лише утруднило надання йому першої допомоги і накладення джгуту. Але ніхто спочатку не звернув уваги на дев’ятирічну Анну, яка стояла і дивилася, а коли все скінчилося, вибухнула такими вересками, що вони заглушили крики пораненого помічника кухаря.

Тому, коли з’явилася менструальна кров, Анна заверещала, охоплена жахом, і її довелося силоміць укладати, щоб прикласти рушник. І ні час, ні регулярне повторення місячних не могли зменшити сили цього страху. Єдиним способом впоратися з Анною впродовж п’яти днів кровотечі було заспокоїти її великими дозами хлоралгідрату, а коли він не допомагав, то настоянкою опію.

Якщо все життя Анни було мукою, то це було ніщо в порівнянні з шаленством, до якого спричинилися її перші менструації, бо нікому і ніяк не вдавалося пояснити їй, що ця кровотеча нормальна та природна, що вона скінчиться сама по собі і що все, що потрібно робити, — це змиритися з тим, що вона трапляється кожного місяця.

Але Анна не могла змиритися з менструаціями через той страх, який вони вселяли в неї, і через те, що траплялися вони на надто короткий проміжок часу, щоб до них можна було хоч якось звикнути. Ситуація ускладнювалася тим, що кровотечі починалися не в строго визначений час і тому підготуватися до них заздалегідь було неможливо.

У проміжку між менструаціями вона почувалася цілком щасливою та задоволеною — аж поки не бачила кров. А коли вона бачила кров, то відразу ж починала несамовито кричати і безладно метушитися. А коли ця кров виявлялася її власною, крики та метушня посилювалися до катастрофічних масштабів.

Зрештою, після того як упродовж року у неї трапилося вісім менструацій, Анні все це набридло і вона почала відразу ж пручатися, коли хтось намагався її роздягти, — у її свідомості оголеність стала пов’язуватися з кровотечею. Але це спричинилося до одного позитивного моменту: Анна несподівано для оточуючих навчилася роздягатися і митися. Коли Елізабет і Джейд переконалися, що вона підмивається як слід, вони перестали їй набридати у цьому відношенні.

— Може, її менструації — то лише на користь, — мовила Елізабет, звертаючись до Нелл. — Інакше ми ніколи б не змогли привчити її митися і перевдягатися.