Сем О’Доннел звернувся просто до Об’єднаної шахтарської асоціації, чий найвойовничіший підрозділ опікувався інтересами робітників вугільної промисловості. Більшість австралійських вуглярів були уельськими іммігрантами, а шахти, на яких вони працювали, були приватними, як і шахта Александра в Літгоу.

Коли Сем О’Доннел повернувся з Сіднея, його супроводжувала молода політична зірка робочого руху — Бід Еванс Тальгарт з ради профспілок Нового Південного Уельсу. Хоча Бід Тальгарт і народився в Австралії, він був — як свідчили його ім’я та прізвище — вихідцем з Уельсу. Він був не просто звичайним агітатором та представником профспілок на переговорах; маючи високий рівень самоосвіти, цей чоловік добре розбирався в бухгалтерії та економіці, а також у свої двадцять п’ять років набув репутації прекрасного оратора. Проникнувшись ученням нових божеств — Маркса та Енгельса, — він горів бажанням розпустити законодавчу раду, яка була верхньою палатою парламенту Нового Південного Уельсу, чиї члени не обиралися, а призначалися довічно. Він хотів також знищити вплив англійського уряду на всі аспекти життя Австралії. Він палко ненавидів усе англійське. Незважаючи на це, він мав холодну голову і тонкий розум.

Його зустріч у перший день серпня з сером Александром Кінросом продемонструвала сутичку непереборної сили з непорушним предметом; двоє чоловіків мали скромне походження, але обрали дуже різні життєві шляхи. Тому вони непримиренно протистояли один одному і не збиралися поступатися ані в найдрібніших питаннях. Оскільки умови їхньої праці та їхні заробітки впродовж років були дуже добрими, шахтарі та очисники Александра не завдавали собі клопоту вступати до профспілки. Окрім Сема О’Доннела, який був членом профспілки ще з часів Гульґонґа. І Бід Тальгарт скористався ним як тараном: він виступив з вимогою поновити його на роботі.

— Він — скиглій та бунтівник, — сказав Александр, — і через це він є останньою людиною, яку я поновлю на роботі. І взагалі якщо колись у майбутньому мені доведеться знову набирати людей на роботу, то Сема О’Доннела я не стану наймати.

— Ціна на золото падає, сер Александре. Ви хочете навмисне тримати золото в місцях його природного залягання і не видобувати, щоб штучно підняти ціну.

— У місцях природного залягання, кажете? Дивно чути професійний вираз із вуст дешевого демагога! Ваше припущення просто сміховинне. Я не в змозі продовжувати повномасштабне виробництво — тільки й того.

— Поновіть на роботі містера О’Доннела, — сказав Бід.

— Ідіть під три чорти! — відрізав Александр.

Бід Тальгарт вийшов з кабінету.

Єдиним місцем, де можна було орендувати приміщення, був готель Рубі, де Бід винайняв найменшу та найдешевшу кімнату. Ощадливо витрачаючи профспілкові кошти, він волів, де це було можливо, оплачувати витрати коштами з власної кишені, яку він скудно наповнював статтями для «Буллетіна» та нової робітничої газети «Воркер», а також пускаючи по колу капелюха після запальних промов на величезній парковій галявині Домейн у Сіднеї. Він плекав надію перемогти на наступних виборах до парламенту Нового Південного Уельсу, чиї депутати ухвалили рішення, що постійні члени парламенту наступного скликання отримуватимуть чималеньку платню. Досі парламентарям нічого не платили, і це означало, що бідні люди не могли обиратися до нижньої палати парламенту. А тепер така можливість з’явилася.

Трохи вищий за середній зріст — п’ять футів дев’ять дюймів, Бід мав кремезну статуру, яка була наслідком тривалої роботи у вугільних пластах Ньюкасла — він почав працювати разом зі своїм батьком-валлійцем ще у дванадцять років, — а також доброго харчування в дитинстві, коли він мешкав у долині Ронда. Незважаючи на свої солідні розміри, він був дуже елегантним, попри те що ходив перевалюючись, як матрос, бо мав м’язисті стегна. Його волосся було густе і вогненно-руде, шкіра вкрита дрібним ластовинням, а очі — так само темні, як і в Александра. Люди не вважали його вродливим, але жінки знаходили його грубі та правильні риси обличчя досить привабливими. Коли ж їм доводилося бачити його із закоченими рукавами, вони із захопленням витріщалися на його сильні м’язисті руки. Рубі зустріла Біда зі своєю грубою привітливістю, коли побачила його в фойє готелю після зустрічі з Александром.

— Які ж ми худі! — сказала вона, грайливо стріляючи зеленими очима з-за страусячого віяла. — Якщо те, що приховане під одежою, таке ж дебеле, то я поселю вас на конюшні.

Його ніздрі гнівно роздулися; Бід позадкував, неначе вона його ударила. Він звик шанувати жінок як вразливих і тонких натур і вважав вульгарність у їхніх вустах просто неприпустимою.

— Для мене ви — однаково що порожнє місце або шматок мила, мадам, і якщо це — зразок вашого стилю спілкування, то я й знати вас не бажаю.

У відповідь вона розреготалася:

— Ханжа! Іще один релігійний фанатик, еге ж?

— Не второпаю, який стосунок має Господь до жінок, які говорять непристойності.

— Ага, значить, ви таки і справді релігійний фанатик.

— Ви помиляєтеся, взагалі-то кажучи.

Рубі поклала віяло і продемонструвала свою найчарівливішу посмішку — з ямочками на щоках, і протистояти цій посмішці було дуже важко.

— Значить, ви — представник профспілкової ради, Бід Тальгарт, — мовила вона. — Типово для вашого брата — палаєте бажанням звільнити робочий люд від експлуатації, але водночас не проминете вказати жінці її місце — на кухні, з дітьми, зі шваброю чи за пранням білизни. Я — Рубі Костеван, власниця цих мебльованих кімнат і палкий противник подвійних стандартів.

— Подвійних стандартів? — ошелешено спитав Бід.

— Ви — чоловік, і ви вільні матюкатися, а я жінка — і не вільна матюкатися. Тож до біса ці довбані і грьобані подвійні стандарти, чуваче! — Вона підпливла до нього і взяла під руку. — Ви досягнете більшого, якщо допустите жінок у ваше Чоловіче Змагання як рівних собі. Хоча я дотримуюся думки, що мало є чоловіків, які є рівними мені.

Він відтанув, сам не знаючи чому, може, тому що вона була вражаюче красивою та випромінювала гарний настрій. Зрештою, він змирився з її рукою навколо своєї і дав відвести себе до холу. Звісно, щойно він почув її ім’я, він відразу ж здогадався, хто вона така: коханка сера Александра Кінроса та член ради директорів підприємства «Апокаліпсис Ентерпрайз».