— І куди ми йдемо? — спитав він.

— Пообідати в моїй приватній їдальні.

Він зупинився.

— Я не можу собі цього дозволити.

— Будьте моїм гостем — і киньте завантажувати мені лайно про те, що ми — по різні боки барикад і що ви ніколи не їстимете з рук Мамони! Ви — молодий, упертий і запальний профспілковець, і, присягаюся, вам ще ніколи не доводилося сидіти за одним столом з мільйонерами. Тож скористайтеся можливістю побачити, як живуть ті, хто знаходиться потойбіч барикад.

— Тобто ті, хто складає одну соту відсотка.

— Визнаю свою помилку.

У фойє почувся гуркіт, а потім глухий стукіт падіння. Рубі та Бід обернулися і побачили якусь жінкоподібну істоту, яка лежала на підлозі, розкидавши руки-ноги навсібіч.

— От зараза! — мовила жінкоподібна істота, коли Бід допомагав їй підвестися на ноги. — Ненавиджу оці чортові довгі плаття!

— Познайомся, Нелл, це Бід. Біде, знайомтеся, це — Нелл, їй зараз чотирнадцять з половиною і вона щойно перейшла з коротеньких спідничок на довгі жіночі плаття, — пояснила Рубі. — На жаль, ми ще не встигли переконати її робити зачіску, і до того ж вона нізащо не бажає надягати корсет — хоч стріляй.

— Ага, ви — чоловік з профспілок, — мовила Нелл, супроводжуючи слова шерхотом своєї ненависної довгої спідниці. — Я — старша донька Александра Кінроса. — Її яскраво-блакитні очі виклично зиркнули на нього, коли вона сіла напроти за маленький круглий столик.

— А де Анна? — спитала Рубі.

— Знову кудись зникла, як зазвичай. Анна, — поінформувала Нелл Біда, — це моя молодша сестра. Вона розумово відстала — це та фраза, на яку я щойно натрапила у спеціальній літературі, тітонько Рубі. Мені вона подобається більше за просто «ненормальна», бо означає певну здатність думати, а не нездатність думати.

З головою, що йшла обертом, Бід Тальгарт пообідав разом з двома жінками, подібних яким йому іще ніколи не доводилося зустрічати. Лексикон Нелл був не такий грубий, як у Рубі, але він запідозрив, що то було через те, що вона його іще не знала і тому трохи соромилася і не довіряла, бо він, за визначенням, був ворогом її батька. Ні, він не винуватив її за вірність батьку. Як же ж вона була на нього схожа зовні! Але ж що це за огидне кубло, у якому живе сер Александр Кінрос, якщо його рідна донька запросто обідає з його коханкою? І називає її «тітонька Рубі»? Бо у міру того, як дівчина невимушено теревенила, він з неприємним відчуттям здогадався, що вона була повністю в курсі про справжній статус Рубі Костеван. Це вкинуло його в жах, незважаючи на те що він вважав себе вільнодумцем, тобто вільним від релігійних догм та світських обмежень, які релігія зумовлювала. «Занепад, моральний розпад, ось що це таке, — вирішив він. — Ці люди мають стільки грошей, що опустилися і деградували. Як древні римляни». Однак Нелл зовсім не видалася йому деградованою, незважаючи на її шокуючу відвертість. А потім він здогадався, що її голова заповнена мозком такої якості, зрівнятися з якою він і сподіватися не міг.

— Наступного року я поїду до Сіднея вивчати інженерну справу, — повідомила вона йому.

— Інженерну справу?

— Так, інженерну справу. Машинобудування. — Вона говорила з нарочитою терплячістю, наче розмовляла з ідіотом. — Тобто гірнича справа, металургія, законодавство стосовно хімічного аналізу руд і їх видобутку — ось що це таке. Во Чінь та Чан Мінь вчитимуться разом зі мною, а Ло Чі опановуватиме механіку та машинобудування. Таким чином, татко спрямовує нас трьох на роботу в його основній галузі — гірничовидобувній, один з нас займатиметься двигунами та динамо-машинами, а решта будуватимуть мости та проектуватимуть його оперний театр, — сказала Нелл.

— Але ж ти — дівчинка, а решта троє — китайці.

— А що тут такого? — погрозливо спитала Нелл. — Ми всі — австралійці, і всі маємо право на стільки освіти, скільки зможемо подужати. Як, на вашу думку, багаті люди розпоряджаються своїми життями? — різко спитала вона. — Відповідь така: ми чинимо так само, як чинять бідні люди, — байдикуємо, якщо ми ліниві, або ішачимо до всирачки, якщо ми підприємливі.

— А що ви знаєте про бідних людей, молода панно?

— Стільки, скільки ж і ви про багатих, — дуже мало.

Він змінив тему.

— Механіка — не професія для жінок.

— Яка бздура! — відрізала Нелл. — Може, ви вважаєте, що Во Чіня, Чан Міня та Ло Чі треба депортувати?

— Якщо вони вже тут, то ні. Але я дійсно вважаю, що китайську імміграцію необхідно спинити. Австралія — країна для білих людей, які отримують платню як білі люди, — з пафосом заявив Бід.

— Господи! — аж задихнулася від гніву Нелл. — Та китайці у сто разів кращі за ту п’яну й ліниву емігрантську публіку, яка юрмою пхається сюди з усіх куточків Британських островів!

Ця перепалка не переросла у відверту війну лише тому, що до кімнати увійшов Сем Вонґ з першою стравою. Обличчя Нелл освітила приязна посмішка, і, на превеликий подив Біда, вона заговорила з ним китайською.

— А скількома мовами ви розмовляєте? — спитав він після того, як Сем пішов. Він попробував тістечка з креветками в соусі і раптом відчув, що то є таке — гастрономічний рай.

— Мандаринським діалектом китайської — усі наші люди є мандаринцями, а не кантонцями, а ще я розмовляю латиною, грецькою, французькою та італійською. Коли я поїду до Сіднея, мені треба буде знайти вчителя німецької. Багато технічних текстів і газет виходять німецькою.