Елізабет здалося, що Александр з роками погарнішав, і вона подумала: чому ж сіро-стальне волосся з сивими пасмами виглядає так привабливо на чоловіках і так огидно — на жінках? Його струнке підтягнуте тіло не осунулося і не зсохлося, і він рухався з легкою грацією юнака. Лі, наприклад. Зморшки, що з’явилися на його обличчі, свідчили про досвід, а не про старість. Їй раптом захотілося запропонувати йому найняти скульптора, щоб той зробив його погруддя — з бронзи? Ні. З мармуру? Ні. З граніту. Саме цей камінь личив Александру.

У його чорних очах з’явився новий вираз — вираз утоми, печалі і похмурої рішучості, підкріпленої скоріше розчаруваннями, аніж успіхом. Це розчарування його не зламає, бо ніщо не може його зламати. Він вистоїть у будь-який шторм, що кидає проти нього доля, бо таке у нього осердя — з граніту.

— Як справи? — спитав він, поцілувавши її в щоку.

— Добре, — відповіла Елізабет, і біль від його легкого дотику пронизав її тіло, як спис.

— А ти прекрасно виглядаєш, попри останні нещастя.

— Боюся, вечеря трохи затримається. Я не знала точно, коли ти приїдеш, тому Чанг запланував таку їжу, яку можна приготувати за кілька хвилин. — Вона підвелася. — Хересу? Віскі?

— Хересу, будь ласка.

Вона налила два великі келихи майже по вінця, один віднесла йому, а другий взяла з собою в крісло.

— Мені завжди було дивно, чому херес подають у таких маленьких шкаликах, а тобі — ні? — спитала Елізабет, сьорбаючи вино. — Увесь час доводиться підскакувати і доливати. А коли налити у великі склянки, то й підскакувати не треба, сиди собі й смакуй.

— Прекрасна інновація з твого боку, Елізабет. Усіляко схвалюю.

Він вивчально поглянув на неї через край келиха, вдихаючи різкий аромат амонтильядо, а потім трохи відсьорбуючи і залишаючи на язиці. А потім з приємністю відчував, як вино стікає горлом, неначе гарячі вуглинки. Краса Елізабет зростала; кожного разу, коли він бачив її знову, він помічав якийсь новий та бездоганний додаток до її краси, — від зміни в тому, як вона тримала голову, до невеличкої зморшки в куточку рота. Її фігура під димчастим рожево-бузковим платтям поступово ставала спокусливою і любострасною без найменшого сліду повноти. А її руки, з перснями, що він колись подарував, були схожі на морські водорості — гнучкі, з плавними рухами; вони коливалися в такт течіям у її свідомості.

Але її свідомості він не знав. Вона нізащо не хотіла його туди пускати. Загадка — ось хто така Елізабет. Мишка стала спокійною левицею, але на цьому трансформація не завершилася. Хто вона така зараз? Він і поняття не мав.

— Хочеш поговорити зі мною про Джейд? — спитав Александр, нарешті проковтнувши увесь херес.

— Мені здається, що ти вже переговорив про неї з усім світом, тому я не хотіла б торкатися цієї теми, якщо ти не заперечуєш. Ми обидва знаємо, що може статися, і слова, колись сказані, не можна забрати назад, правда ж? Вони вже десь там, назовні, вони калатають як дзвони. — Її очі вкрилися плівочкою сліз. — Це просто немає сил терпіти, от і все. — Сльози раптом зникли, і вона знову йому посміхнулася. — Зараз тут буде Нелл. Зроби комплімент її зовнішності, Александре, вона просто вмирає — так хоче тобі сподобатися.

І тут відразу ж з’явилася Нелл — неначе за помахом палички диригента.

І Александр побачив у ній себе в жіночій подобі. Щось знайоме, але при цьому абсолютно нове. За шість місяців його відсутності Нелл виросла і з дівчинки перетворилася на жінку.

На голові кучмилося темне батькове волосся; її батьків тонкогубий рот видавався водночас і рішучим, і чутливим; він був підфарбований якоюсь рожевуватою речовиною, якою вона також злегка підмазала щоки. Її батьківське довге обличчя зі впалими щоками виглядало привабливо, але водночас попереджало, що вона — не та людина, з якою можна легковажити. У ній відчувалася владна сила. Шкіра Нелл була чистою та білою, злегка засмаглою аж до кінця шиї, а далі засмага переходила у колір слонової кістки. Як і матір, вона перейшла з турнюра на спідницю, яка здавалася ширшою ззаду, аніж спереду; спідниця була зшита з матерії кольору штормових хмар. Не пишна, міцна молода жінка на кшталт Рубі і не така ідеально пропорційна, як її матір, а дівчина, що комфортно почувається у своєму худорлявому тілі. А ще вона мала довгу лебедину шию — як і Елізабет.

Александр поставив келих, швидко до неї підійшов, спочатку взяв за плечі і потримав на відстані витягнутої руки, а потім посміхнувся і міцно притиснув до себе. За його плечем Елізабет бачила її обличчя зі щокою, притиснутою до батькового піджака, та заплющеними очима з довгими і густими віями.

— Ти прекрасно виглядаєш, Нелл, — мовив він, ніжно поцілував її в губи і провів до крісла побіля свого. — Налити трохи хересу для моєї дорослої доньки? — спитав він.

— Так, будь ласка, татку. Мені вже п’ятнадцять, і мама каже, що мені вже пора навчитися потроху пити вино. — Вона поглянула на батька іскристими від радості очима. — Увесь секрет у тому, щоб завжди пити небагато.

— Саме тому тобі дають херес у спеціальному келиху для хересу. — Він підняв свій келих, щоб випити під тост, і Елізабет теж підняла. — За нашу прекрасну доньку Елеонору. Нехай їй завжди щастить.

— Нехай щастить, — луною відізвалася Елізабет.

Завжди чутлива до атмосфери, Нелл ані словом не згадала Джейд та їхні біди. Натомість вона зосередилася на тому, що розповіла батьку про ту роботу, яку їй ввірила Рубі, і під час розповіді виявила чималу здатність до самоіронії, охоче розповідала про свої промахи, помилки, а також про те, як приємно було працювати з чоловіками, коли вони забували, що ти — жінка.