— Якщо дівчина залишиться, то ані я, ані екіпаж з нею жодним чином не спілкуватимемося, — процідив він крізь зуби. — Крім того, не спілкуватиметься з нею жоден пасажир чоловічої статі — одружений чи неодружений, п’яний чи тверезий. Її замкнуть у каюті і туди приноситимуть їжу.

— Вона що, у в’язниці? — спитала місіс Голідей. — Ганьба! Дівчині потрібні прогулянки на свіжому повітрі!

— Якщо їй потрібне свіже повітря, вона може час від часу відчиняти ілюмінатор, а якщо їй потрібні фізичні вправи, може підстрибувати на місці. Ось що я вам скажу, шановна пані. На цьому судні господар — я, і моє слово — закон. Я не допущу розпусти на «Аврорі».

Тож останні п’ять тижнів тієї нескінченної подорожі Елізабет провела в каюті замкнена, гаючи час за книгами і журналами, які дала їй місіс Голідей. Та швиденько зійшла на берег, щоб відвідати лише одну в Кейптауні крамницю англійської книги. Капітан Маркус зробив єдину поступку: дозволив місіс Голідей щодня виводити Елізабет на прогулянку — два круги палубою, після того як впаде темрява. Але навіть після цього він сторожко ступав за ними і гавкав, як сторожовий пес, на кожного матроса, який насмілювався наблизитися до жінок.

— Як сторожовий пес, — мовила Елізабет і захихикала.

Після того як подружжя Вотсонів зійшло на берег, її настрій істотно поліпшився попри фактичне ув’язнення. Дівчина поставилася до нього з розумінням, знаючи, що і батько, і доктор Маррі схвально зустріли б такий наказ капітана. До того ж особисте приміщення стало для неї даром небесним: воно було просторішим за її кімнату вдома, куди їй заборонялося входити, поки не настане час лягати спати. Коли вона ставала навшпиньки, в ілюмінаторі з’являвся океан — поверхня неозорого і безкрайнього обширу дихала, наче жива істота. Під час вечірніх прогулянок Елізабет чула, як він шипить і гуркоче, коли ніс «Аврори» падає униз, поринаючи у хвилі.

Вона дізналася, що місіс Голідей була вдовою вільного поселенця, який зробив скромний капітал у Сіднеї, відкривши спеціалізовану крамницю, що обслуговувала потреби пристойної публіки. Стрічки та ґудзики, шнурівки для корсетів та вставки з китового вуса, панчохи та рукавички — усе це представники вищого суспільства Сіднея купували у крамниці під назвою «Галантерея Голідея».

— Коли помер Волтер, мені кортіло якомога скоріше повернутися додому, — зітхнувши, мовила вона Елізабет. — Але вдома було не так, як я сподівалася. Це так дивно — все, про що я мріяла усі ці роки, виявилося ілюзією, вигадкою моєї уяви. Я не підозрювала, що повернулася додому вже австралійкою. У Вулвергемптоні скрізь виднілися купи вугільного шлаку, скрізь стирчали димарі, і — уяви собі — я погано розуміла, про що говорять люди. Я сумувала за своїми дітьми, за внуками, мені бракувало простору. Нам здається, що як Господь створив людину за своїм образом та подобою, так само і Британія зробила Австралію подібною собі. Але це не так. Австралія — зовсім інша країна.

— А хіба ж Австралія — це не Новий Південний Уельс? — спитала Елізабет.

— Направду, так воно і є. Але сам континент уже досить довго зветься Австралією, і її мешканці — будь вони з Вікторії, Нового Південного Уельсу, Квінсленду чи інших колоній — всі вони називають себе австралійцями. І мої діти — також.

У їхній розмові Александр Кінрос згадувався досить часто. На жаль, місіс Голідей нічого про нього не знала.

— Уже чотири роки, як я полишила Сідней, а він, мабуть, приїхав під час моєї відсутності. Крім того, якщо він одинак і не обертається у світському товаристві, то його ім’я відоме лише його колегам. Але я не маю сумнівів, що він — вище докорів, — заспокійливо та приязно мовила місіс Голідей. —

Інакше чому б він написав, що хоче одружитися з двоюрідною сестрою? Негідники, моя люба, зазвичай не одружуються взагалі. Особливо тоді, коли вони живуть з золотих родовищ. — Місіс Голідей стулила губи і презирливо пирхнула: — Золоті родовища — це кубла беззаконня та розпусти, куди партіями постачають жінок сумнівної репутації. — І для більшої промовистості делікатно кахикнула. — Сподіваюся, Елізабет, ти ознайомлена з подружніми обов’язками?

— О, звісно, ознайомлена, — напрочуд спокійно відповіла Елізабет. — Моя своячка Мері вже розповіла мені, чого слід очікувати від заміжжя.

Коли «Аврора» увійшла до Порт-Джексона, її взяв на буксир паровий катер; розлючений присутністю лоцмана, якого він терпіти не міг, капітан Маркус був надто поглинений своїми емоціями і тому не помітив, як місіс Голідей звільнила Елізабет із ув’язнення і вивела на палубу, щоб з гордістю справжньої господині показати те, що ця доброчесна жінка назвала «визначними місцями цієї найвеличнішої бухти у світі».

І дійсно — Елізабет бухта теж видалася величною. Дівчина поглинала поглядом масивні жовтогарячі крутосхили, увінчані густими блакитно-сірими лісами. Потім перед її очима з’явилися піщані затоки, пологі схили і дедалі частіші ознаки присутності людини. Дерева — високі й тонкі — змінилися незліченними рядами будинків, хоча де-не-де на береговій смузі вигулькували довкола величних особняків, яким місіс Голідей давала стислі і ємкі характеристики, що коливалися від засудження до знеславлення.

Довколишнє повітря було густо просякнуте вологою, сонце палило нестерпно, і над усією красою цієї величної бухти панував жахливий сморід. Елізабет помітила, що вода була аж коричневою від бруду.

— Березень — не найкращий місяць для візиту, — зауважила місіс Голідей, спершись на поруччя. — Завжди така спекотна волога! У лютому та березні ми завжди молилися, щоб швидше війнув Садерлі Бастер — різкий свіжий вітер з півдня, який приносить прохолоду. Елізабет, сморід дуже тобі заважає?