Шрифт:
Чоловіки кивнули і кинулися виконувати завдання.
Підбіг задиханий Іцхак. Його обличчя було майже таким же червоним, як його капелюх.
— Ніккі, лист! — Він помахав папером перед її обличчям. — Лист для мера.
Ніккі внутрішньо стиснулася.
Група чоловіків в'їхала в місто, — сказав він. — Вони несли білий прапор, так як ти і сказала. Вони передали лист для «мера». Звідки ти знала?
Вона проігнорувала питання. — Ти вже прочитав?
Він почервонів. — Так. Віктор читав. Він був дуже злий. Не дуже розумно злити коваля.
— У тебе є кінь, як я просила?
— Так, так, у мене є кінь. — Він передав їй папір. — Але думаю, тобі краще спочатку прочитати це.
Ніккі розгорнула лист і почала читати про себе.
«Громадянин мер.
Мені стало відомо, що жителі Алтур-Ранга бажають відректися від своїх грішних шляхів і знову схилитися перед мудрою і милосердною верховною владою Імперського Ордена.
Якщо це правда, і ви дійсно хочете позбавити людей Алтур-Ранга від тотального покарання за заколот і язичництво, тоді на знак своїх добрих намірів та бажання підкоритися правосуддю Імперського Ордена, ви зв'яжете руки своєї прекрасної і відданої дружини і надішлете її до мене в якості скромного подарунка. Відмовитеся передати мені свою дружину, як вам наказано, — і кожна людина в Алтур-Ранзі помре.
У служінні милосердному Творцеві
Брат Кронос
Командувач об'єднаними військами його Величності»
Ніккі зім'яла лист в кулаці.
— Поїхали.
Іцхак повернув на місце свого капелюха, намагаючись наздогнати Ніккі, що йде до воза.
— Серйозно, Ви ж не збираєтеся зробити те, що вимагає ця скотина, адже так?
Вона поставила ногу на залізну сходинку і забралася на широке сидіння фургона.
— Поїхали, Іцхак.
Він забурмотів щось собі під ніс, залазячи в фургон. Знявши гальмо і злегка хльоснувши поводами, він почав розвертати фургон, покрикуючи людям, щоб ті звільнили дорогу. Навколо коліс спіралями закрутилися бруд і пил. Він вдарив батогом по спинах коней і прикрикнув, щоб поквапити їх. Фургон нарешті розвернувся і вирівнявся, а коні потягнули його вперед.
Ніккі притрималася однією рукою за бортик фургона, коли він похитуючись, покотився вперед, а другою сховала зім'ятий в кулаці лист за корсажем червоної сукні.
Незрячими очима дивилася вона на вулиці Алтур-Рангу, проїжджаючи повз будівлі і вітрин магазинів, возів та пішоходів. Промені західного сонця пробивалися крізь стовбури дерев зліва від них, їдучих на північ по широкій вулиці. Біля овочевих, сирних, хлібних і м'ясних крамниць під яскравими і смугастими навісами юрмилися люди, скуповуючи всі продукти, які тільки могли, в світлі майбутньої загрози.
Дорога звузилася, ледь вони досягли старих кварталів міста, тепер фургони, коні і люди утруднювали рух. Іцхак без зволікання розвернув своїх великих ваговозів, з'їжджаючи з головної дороги і прямуючи прямо повз тісно поставлені будинки, де в одній кімнаті тулилися цілими сім'ями. Посеред невеликих дворів було розвішано білизну для просушування, подекуди вона ще висіла на мотузках, перекинутих між протилежними квартирами на других поверхах, або була розтягнута прямо біля входу, над головами. Майже кожен крихітний шматочок землі на задньому дворі будинків використовувався для вирощування їжі або утримання курчат. Крила плескали, а пір'я розліталися, коли перелякані птахи помічали фургон на своєму подвір'ї.
Іцхак майстерно керував двійкою коней, що бігли з лякаючою швидкістю, вправно обходячи перешкоди у вигляді хатин, загороджень, стін і безладно розкиданих дерев. Він викрикував попередження, проїжджаючи по людних вулицях. Люди відскакували в переляку, пропускаючи його.
Фургон звернув на вулицю, яку Ніккі так добре знала. Вони проїхали повз коротку стіну, яка незабаром повертала до дороги, що виводила їх до входу складу транспортної компанії Іцхака. Фургон прогуркотів по порізаній борознами землі внутрішнього двору будівлі та, накренившись, зупинився в тіні величезного дуба, який підносився над стіною.
Ніккі злізла, як тільки одна з половинок подвійних дверей прочинилися. Очевидно, почувши шум, Віктор вийшов дізнатися, в чому справа. Дивлячись звіром, ніби готовий був убити першого, хто попадеться йому в руки.
— Ти читала лист? — Вимогливо запитав він.
— Так. Де кінь, про якого я просила?
Великим пальцем руки він вказав собі за спину.
— Ну, і що ми будемо робити тепер? Атака, напевно, буде на світанку. Ми не можемо дозволити цій солдатні забрати тебе з собою в їх армію. Ми не можемо дозволити їм виїхати і повідомити Кроносу, що ми відмовилися від його вимог. Що ми їм скажемо?
Ніккі кивнула головою в бік будівлі.
— Іцхак, чи не приведеш ти коня? Будь ласка.
На обличчі візника з'явилася кисла гримаса.
— Ви повинні вийти заміж за Річарда. Буде ще та парочка. Обидва — божевільні.
Уражена, Ніккі втупилася на нього. Нарешті вона змогла заговорити.
— Іцхак, будь ласка, у нас не так багато часу. Ми не можемо дозволити цим хлопцям виїхати з порожніми руками.
— Так, Ваша Високість, — він посміхнувся, — дозвольте мені привести вашу царську кобилу?