Віктор і Іцхак обмінялися поглядами.

— Нехай всі будуть готові, — сказала вона. — Коли я повернуся, думаю, у мене за спиною будуть дуже злі хлопці.

Віктор глянув на неї, ривком стягнувши мотузкою її зап'ястя. — Скільки дуже злих хлопців?

— Я припускаю, що всі їхні сили будуть мчати за мною по п'ятах.

Іцхак ніжно поплескав морду Са'діна. — А чому вони будуть злими? Якщо я можу запитати.

— Крім того, щоб покінчити з їх чарівниками, я маю намір як слід врізати по цьому бджолиному вулику.

Віктор роздратовано зітхнув. — Ми будемо готові до їх атаки, але якщо ти доберешся туди, я не впевнений, що тобі вдасться повернутися назад.

Ніккі теж не була в цьому впевнена. Вона пам'ятала часи, коли приводила свої плани в дію, не турбуючись, чи виживе вона чи ні. Тепер же це її дуже навіть турбувало.

— Якщо я не повернуся, тоді вам просто доведеться самим зробити все можливе. Сподіваюся, що навіть якщо мене вб'ють, я зможу забрати Кроноса з собою. У будь-якому випадку, ми приготували для них багато сюрпризів.

— Річард знає про те, що ви задумали? — Примружившись, запитав Іцхак.

— Підозрюю, що знає. Але йому вистачило такту, не лякати мене ще більше, сперечаючись про те, що я повинна робити. Це не гра. Ми всі боремося за наші життя. Якщо ми програємо, тоді невинні, хороші люди будуть знищені в вражаючій уяву кількості. Я була на іншому боці подібних атак. Я знаю, що нас чекає. Я хочу запобігти цьому. Якщо ви не хочете мені допомагати, тоді хоча б не стійте у мене на шляху.

Ніккі, розвернувшись, подивилася на кожного з чоловіків. Пригнічені, вони стояли, не знаючи що сказати.

Віктор повернувся до свого заняття і незабаром закінчив зв'язувати їй руки. Витягнувши з чобота ніж, він відрізав зайву мотузку.

Хто приведе вас до тих солдат? — Запитав Іцхак.

— Я вважаю, що це будеш ти, Іцхак. Поки Віктор попередить всіх і простежить за приготуваннями, ти будеш представником мера.

— Іде, — сказав він, потираючи щоку.

— Добре, — вимовила Ніккі, беручись за віжки.

Перш ніж вона встигла сказати що-небудь ще, Віктор кашлянув. — Є ще одна річ, про яку я хотів поговорити з тобою. Але ми обоє були так зайняті.

Віктор відвів погляд, що було зовсім на нього не схоже.

— Що таке? — Запитала вона.

— Ну, взагалі я б нічого не говорив, але, думаю, ти повинна це знати.

— Знати що?

— Люди починають питати про Річарда.

Ніккі насупилася. — Питати про Річарда? Що ти маєш на увазі? Як питати?

— Поширилися чутки про те, що він виїхав. Люди думають, що він кинув і їх, і нашу справу, в гонитві за фантомом. Вони запитують, чи повинні вони йти за такою людиною. Деякі кажуть, що він… що він став божевільний або щось на зразок того. Що мені сказати їм?

Ніккі глибоко зітхнула, збираючись з думками. Саме цього вона і боялася. Це була одна з найважливіших причин, по якій він не повинен був виїжджати. Особливо в такий час, прямо перед атакою.

— Нагадай їм, — сказала вона, нахилившись до нього, — що лорд Рал чарівник, а чарівники можуть бачити приховані, віддалені загрози — те, що звичайним людям не доступно. Чарівники не пояснюють своїх дій людям.

На лорда Рала покладено безліч обов'язків всюди. Якщо люди тут бажають жити вільними, жити своїм власним життям, так, як їм хочеться, вони повинні вибрати це заради самих себе. Вони повинні вірити, що Річард, як лорд Рал і як чарівник, робить все можливе для успіху нашої спільної справи.

— І ти віриш цьому? — Запитав коваль.

— Ні. Але тут є різниця. Я буду слідувати тим ідеалам, який він мені показав, одночасно намагаючись повернути Річарда до здорового глузду. Ці дві речі цілком сумісні. Але люди повинні вірити у свого лідера. Якщо вони вирішать, що він божевільний, то вони в страху відступлять і здадуться. Зараз ми не можемо собі дозволити такий ризик.

Знаходиться Річард в здоровому глузді чи ні, це не міняє важливості нашої справи. Істина є істина. З Річардом або без Річарда.

— Війська, які йдуть, щоб убити нас, реальні. Якщо вони переможуть, ті кому вдасться вижити будуть знову поневолені під ярмом Імперського Ордена. Чи живий Річард чи мертвий, чи божевільний чи ні, це не змінить даного факту.

Віктор кивнув, склавши руки.

Ніккі завела ногу назад, надавивши п'ятою в бік Сайдина, змушуючи його підійти ближче до підвищення. Вона повернулася спиною до коваля, який стояв наодній висоті з нею. — Стягніть моє плаття до талії, і пошвидше — сонце скоро буде сідати.