— Ти правильно вчинив, Алине, — саме казав Нед, коли повернувся Вайон Пул. Управитель низько вклонився.

— Його милість перед дверима, вельможний пане, і пані королева з ним.

Нед підтяг себе вище у ліжку, здригаючись від болю у нозі. Приходу Серсеї він не чекав; її поява не віщувала нічого доброго.

— Запроси їх, а тоді залиш нас. Те, що тут скажуть, не має вийти з цих стін.

Пул нечутно зник з очей.

Король з’явився вдягнений неабияк: на ньому був чорний оксамитовий жупан з вінчаним короною оленем Баратеонів, вигаптуваним на грудях золотою ниткою, та парчова делія з коміром, помережаним чорно-золотими клітинами. У руці король тримав глек вина, і обличчя його вже пашіло від випитого. За ним увійшла Серсея Ланістер, з коштовною діадемою у волоссі.

— Ваша милість, — привітався Нед. — Даруйте мені, та я не можу встати.

— Байдуже, — насупився король. — Вина хочеш? Вертоградське. Гарний збір.

— Хіба що невеличкого келиха, — відповів Нед. — У голові ще шумить від макового молочка.

— Будь-хто на вашому місці вважав би за щастя досі мати голову на плечах, — заявила королева.

— Помовч, жінко! — гримнув Роберт і налив Недові келих вина. — Нога ще болить?

— Трохи, — відповів Нед. Голова у нього паморочилася, та не можна було виказувати слабкість перед королевою.

— Пицель божиться, що заживе чисто, як і було, — вишкірився Роберт. — Гадаю, ти знаєш, що наробила твоя дружина?

— Знаю, — Нед сьорбнув трохи вина. — Моя пані дружина безвинна, ваша милість. Про все, що вона зробила, наказ віддав я.

— Я цього не схвалюю, Неде, — прогарчав Роберт.

— За яким правом ви посміли торкнутися мого родича? — завимагала Серсея. — За кого ви себе маєте?

— За Правицю Короля, — відповів Нед з крижаною поштивістю. — Призначеного вашим ясновельможним чоловіком зберігати королівський мир і відправляти королівський правосуд.

— Так, ви були Правицею, — почала Серсея, — але зараз…

— Помовч! — гарикнув король. — Ти запитала і отримала відповідь.

Серсея підкорилася з холодною люттю, і Роберт знову обернувся до Неда.

— Кажеш, зберігати королівський мир. Отаким робом ти зберігаєш мій мир, Неде? Семеро людей убито…

— Восьмеро, — зауважила королева. — Трегар помер цього ранку від удару, якого йому завдав князь Старк.

— Викрадення на королівському гостинці та п’яні бійки на моїх вулицях, — мовив король. — Я цього не дозволю, Неде.

— Кетлін мала поважну причину захопити Біса…

— Сказав, не дозволю! До дідька її причини. Ти накажеш їй відпустити карлика негайно, а ще замиришся з Хайме.

— Трьох людей вбили в мене на очах, бо Хайме Ланістерові, бач, заманулося мене «покарати»! Я маю це забути?

— Не мій брат почав цю сварку, — мовила Серсея до короля. — Пан Старк повертався п’яний з дому розпусти. Його люди напали на Хайме з вартою саме тоді, коли його дружина запопала Тиріона на королівському гостинці.

— Ти мене трохи знаєш, Роберте, — мовив Нед. — Запитай пана Баеліша, якщо мені не віриш. Він там був.

— З Мізинцем я говорив, — відповів Роберт. — Він стверджує, що поїхав по золотокирейників раніше, ніж почалася бійка, та визнає, що ви-таки поверталися з якогось бурдея.

— Якогось бурдея?! Пролупи очі, Роберте, я туди їздив, аби побачити твою доньку! Її мати дала їй ім’я Барра. Вона схожа на ту першу дівчинку, яка народилася від тебе, коли ми ще парубкували разом у Долині.

Кажучи це, він дивився на королеву. Її обличчя нагадувало маску, нерухому і бліду, без жодних почуттів.

Роберт зашарівся.

— Барра… — пробурчав він. — То вона так хотіла мене потішити? Клята дівка. Я гадав, у неї більше глузду.

— Їй років п’ятнадцять, чи й менше, вона повія, а ти думав, у неї є глузд? — витріщився на нього Нед. Нога почала мучити його, дедалі важче ставало зберігати спокій. — Дурна дитина закохана у тебе, Роберте.

Король зиркнув на Серсею.

— Такі балачки не для вух королеви.

— Її милості однак не сподобається те, що я скажу, — відповів Нед. — Мені повідомили, що Крулеріз втік з міста. Дай мені дозвіл повернути його для суду.

Король побовтав вино у своєму келиху, розмірковуючи. Тоді зробив ковток.

— Ні, — відповів він. — Покладемо цьому край. Хайме вбив трьох твоїх людей, а ти — п’ятьох його. Все, годі.

— Оце так ти розумієш правосуд? — спалахнув Нед. — Добре, що я більше не твій Правиця.

Королева поглянула на чоловіка.

— Якби хтось насмілився розмовляти отак з кимось із Таргарієнів…

— Ти вважаєш мене за Аериса? — перебив Роберт.

— Я вважаю тебе за короля. Хайме і Тиріон є також і твоїми братами, бо за законами шлюбу подружжя поділяє між собою всі родинні зв'язки. І ось одного Старки вигнали, а іншого ув’язнили. Ця людина безчестить тебе кожним своїм подихом, а ти переминаєшся тут, питаючи в неї про ногу і пропонуючи вино?!