— Джофрі — справжній гівнюк, — мовив він до Ар’ї.

Пан Родрік у роздумах посмикав себе за білі баки.

— Що ви пропонуєте? — запитав він принца.

— Гостру зброю.

— Згоден, — миттєво відповів Робб. — Дивись, пошкодуєш!

Майстер-мечник поклав руку на плече Робба, щоб угамувати його.

— Гостра зброя надто небезпечна. Я дозволю тільки турнірні мечі з затупленими краями.

Джофрі нічого не сказав, але незнайомий Ар’ї чоловік, високий лицар з чорним волоссям і рубцями від опіків на обличчі, виступив попереду принца.

— Це ваш принц. Хто ви такий, пане, щоб вирішувати, чи може він битися гострою зброєю?

— Майстер-мечник Зимосічі, про що вам, Клегане, краще не забувати.

— То ви тут навчаєте бабів? — глузував обпечений воїн, м’язистий, наче бик.

— Я навчаю лицарів, — суворо відповів пан Родрік. — Вони битимуться гострою зброєю, коли будуть готові. Коли досягнуть належного віку.

Обпечений поглянув на Робба.

— Скільки тобі років, хлопче?

— Чотирнадцять, — відповів Робб.

— Я вбив людину, коли мав дванадцять. І напевне ж не турнірним мечем.

Ар’я бачила, як Робба підкинуло, бо зачепили його гордість. Він обернувся до пана Родріка.

— Дозвольте мені! Я зможу його побити.

— То побий турнірним мечем, — відповів пан Родрік.

Джофрі здвигнув плечима.

— Приходь змагатися, як подорослішаєш, Старку. Дивися тільки, не досидь до старості.

Ланістерівці зареготали. Робб вилаявся брудно й гучно, аж двором пішла луна. Вражена Ар’я прикрила рота долонею. Теон Грейджой схопив Робба за руку, не пускаючи до принца. Пан Родрік у розпачі рвав на собі баки.

Джофрі удавано позіхнув і мовив до молодшого брата:

— Пішли, Томене. Погралися, та й годі. Залишимо дітям їхні забавки.

Ланістерівці розреготалися ще дужче, а Робб ще дужче залаявся. Пан Родрік побуряковів з люті під своїми баками. Теон тримав Робба, наче лещатами, доки принци та їхній супровід не відійшли на безпечну відстань.

Джон дивився, як вони йдуть геть, а Ар’я дивилася на Джона. Його обличчя зробилося спокійним, як ставок у серці божегаю. Нарешті він зліз з підвіконня.

— Кумедію скінчено, — мовив Джон, нахилився і почухав Привида за вухами. Білий вовк підвівся і потерся об нього. — Краще біжи до своєї кімнати, сестричко. Септа Мордана вже напевне чекатиме на тебе. Що довше ховатимешся, то суворіша буде кара. От засадять шити на цілісіньку зиму, а як настане весна, знайдуть твоє мертве тіло з голкою у замерзлих пальцях.

Ар’я жарту не оцінила.

— Ненавиджу шиття! — гарячково вигукнула вона. — Так нечесно!

— Чесно взагалі не буває, — відповів Джон. Він знову скуйовдив їй волосся і пішов геть у мовчазному супроводі Привида. Німерія теж була рушила слідом, та побачила, що Ар’я нікуди не йде, і повернулася.

З великою нехіттю Ар’я рушила у протилежному напрямку.

Все вийшло ще гірше, ніж думав Джон. У кімнаті її справді чекала септа Мордана, але не сама, а разом з матір’ю.

Мисливці вирушили на світанку — його милість король забажав вепра до вечірнього бенкету. Принц Джофрі поїхав з батьком, тому Роббові теж дозволили приєднатися до загону, а разом з ними зібралися на лови дядько Бенджен, Джорі, Теон Грейджой, пан Родрік, ба навіть малий кумедний королевин брат. Зрештою, то мало бути останнє полювання, бо назавтра зранку королівський почет вирушав на південь.

Брана залишили вдома з Джоном, дівчатами та Ріконом. Але ж Рікон — ще мала дитина, дівчата — вони й є дівчата, а Джон зі своїм вовком десь загубився. Та Бран не дуже його й шукав, бо думав, що Джон на нього сердитий. Цими днями Джон чомусь сердився на усіх, і Бран не розумів, чому. Адже Джон мав їхати з дядьком Беном на Стіну служити у Нічній Варті, а це майже так само цікаво, як на південь з королем. Вдома ж залишали Робба, зовсім не Джона.

Багато днів Бран не міг дочекатися, коли вже вирушить королівським гостинцем. Він збирався подолати його верхи на коні — на справжньому коні, а не на муцику для малих дітей. Батько мав стати Правицею Короля; разом вони житимуть у червоному замку в місті Король-Берег — тому самому замку, який побудували Драконовладці. Стара Мамка розповідала, що у замку є привиди, а ще підземелля, де коїлися жахливі речі, а ще драконячі голови на стінах. Коли Бран про таке думав, то аж трусився, але не зі страху. Бо чого йому боятися? Батько ж буде з ним, а окрім батька, ще й король з лицарями та вірними йому вояками.

Колись Бран сам стане лицарем — воїном Королегвардії. Стара Мамка казала, що то найвправніші мечники Семицарства. Їх загалом семеро, вони носять білі обладунки, не мають ані жінок, ані дітей, живуть тільки службою королю. Бран знав усі історії про воїнів, чиї імена бриніли, наче музика. Сервин Дзеркального Щита. Пан Риам Рожвин. Принц Аемон Драконолицар. Близнюки Ерик та Арик, що загинули від мечів один одного багато сотень років тому, коли брати йшли проти сестер у війні, названій співцями Танком Драконів. Білий Бик, пан Герольд Вишестраж. Пан Артур Дейн, Вранішній Меч. Барістан Зухвалий.