Про відважного Барвінка та коника Дзвоника
Читать

Про відважного Барвінка та коника Дзвоника

Книги Для Детей

:

сказки

.
Аннотация

Весела, поетична віршована казка Богдана Чалого та Павла Глазового давно полюбилася юним читачам. Та й не дивно. Адже у казці йдеться про щиру дружбу та відданість, про взаємовиручку, про перемогу відважного Барвінка та його друзів над військом лютого Осота, що сховав у своєму царстві коштовний скарб.

Малюнки В. ГРИГОР’ЄВА, К. ПОЛЯКОВОЇ

е за синіми морями, Не за темними борами, Не за долами широкими. Не за скелями високими, Біля хати діда Гната Почалося це, малята. Бабуся Орися Ішла від криниці. Чує — хтось кличе: Бабусю, спиніться! Стала бабуся — нікого немає... — Хто мене кликав? — тихо питає. — Мила бабусю, кличу вас я. Ось, подивіться, ручка моя! — Нахилилась бабуся низько, Бачить — скаче в траві хлопчисько: Голубий комірець на зеленій льолі, Носик, наче шматочок квасолі. Очі чорні, як зерна ожини, Руки й ноги гнучкі, як пружини. Виліз малий На тоненьку билинку. — Дайте, бабусю Водички краплинку! Бабуся до нього підносить відерце: — Хто ж ти такий, розкажи, моє серце! Міцно хлопчина за дужку вчепився. Довго смоктав і нарешті напився. — Ну ж і козак! — здивувалась стара. Нахильці випив всю воду з відра. — Дякує хлопчик, кива головою. Просить: — Облийте мене водою. Я ні дощу, ні грози не боюся.. — Хто ж ти такий? — знов питає бабуся. — Я хлопчина завзятий, Я Барвінок Хрещатий. Я вночі народився, Рано-вранці розвився. Хочу я погуляти Біля вашої хати. І сказала бабуся: — Побігай, будь ласка. Аж отут починається казка.

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

І пішов малий городом Вітатися з своїм родом, За бадилля чіпляється, Сам собою пишається. Каже: — Доброго здоров’я! Всі радійте, що прийшов я! З-під куща сказав Буряк: — Ну ж і бравий ти козак! Басом вигукнув Гарбуз: — Ти, видать, не боягуз! Похвалив його й Горох; Цей поборе чотирьох! — Мовив Соняшник про нього: — Вперше бачу я такого! Цибулина й картоплина Похвалили: — От дитина! —

А Редиски невеличкі Показали з грядки личка: — Ах, який він гарний, чемний, Симпатичний та приємний! Привітання й похвали Хлопцю духу піддали. Він як крикне: — Я завзятий! Я — Барвінок! Я — Хрещатий! Я виходжу в білий світ, Хай радіє весь мій рід! Над трояндою Бджола Задзижчала, загула: — Друзі ви мої городні. Що це скоїлось сьогодні? Чом себе оце маля Так завзято вихваля? З грядки носа виткнув Хрін: — Чом копилить губу він? На Барвінка глянув скоса Й відвернув глузливо носа. Відповів Бджолі Часник:

— Розпустив малий язик! По городу тиняється, Сам собою пишається... А Барвінок зразу в крик: — Хто ти будеш? — Я Часник. — Гей, Часниче, замовчи ти! Можу зуби полічити! — А Часник: — Та не кричи... Зуби ось мої — лічи. — Став лічить Барвінок. Збився, Знов лічити заходився: — Раз... два... п’ять! — лічив завзято. В Часника ж зубів багато. — Не полічить! — хтось гукнув. А Часник стеблом махнув: — Вихвалятись — то не штука... Отака тобі наука! Сів Барвінок, гірко плаче. А Гарбуз: — Не плач, козаче! Ти малий ще, не журися, Підростеш — всього навчишся. А згори дзижчить Бджола: — Я далеко вже була. Добра нам знайшлась робота Під маєтками Осота. Де розрісся кукіль дикий, Скарб заховано великий. На сторожі біля нього — Розбишаки з війська злого. Довгоносиків там хмари — То Будячі яничари. Там фельдмаршалом Тхоряка, Куроїд і розбишака. Пильна варта не дрімає. Бо наказ суворий має. Той герой, що скарб дістане. Кажуть, дуже мудрим стане — Він полічить в небі зорі І піщинки в Чорнім морі. Наш Барвінок — скік на ноги. Загорілись очі в нього. — Та не я ж,— промовив,— буду. Якщо скарб той не добуду! Хай Часник не кривить губи: Полічу йому я зуби! — А Часник — брову на лоб: — Як доскочиш — скажеш «гоп»! Похвалив Гарбуз хлопчину: — Гарно ти говориш, сину. Та не кинь на вітер слова. Знай, що слово — не полова! Дав велику обіцянку — Вирушай в похід ізранку. Ми тебе, щоб був героєм, І одягнем, і озброїм. Жде тебе далекий шлях. Пильним будь, забудь про страх. Як розгубишся у скруті — Вороги здолають люті. Сів он коник на билину. Осідлай його, мій сину. Коник Дзвоником зоветься. Бач, під ним аж травка гнеться! Взяв малий сідло чудове Ще й повіддячко шовкове І вудила з чудо-криці. Це в поході — не дрібниці! Він до коника підходить. Кінь сердито оком водить. Хлопченяті не дається. Зуби шкірить, скаче, б’ється. Ледь не плаче наш вояка: — Що за дика ти коняка? Чом ти в руки не даєшся? Чом ти скачеш? Чом ти б’єшся? Дзвоник каже: — Як не битись? Та на тебе страм дивитись. Без штанів ти, в самій льолі — Що ж за воїн з тебе в полі? Гріш ціна тобі, «вояці». Краще йди та грайся в цяці! Це почув Гарбуз поважний: — Мій Барвіночку відважний! Будеш мати шаровари І добрячі чоботяри. Ляж поспи собі годинку,

Все ми зробимо, Барвінку! Ліг Барвінок на травичку, Кулачок підклав під щічку. А тим часом добре діло На городі закипіло. Ниток диньки-робітнички Насукали із травички І пошили шаровари Не з матерії, а з гички. Чобітки із стрюччя й хрону, А онучі — із пасльону. Дві Редисочки до ранку Гаптували вишиванку Ще й пошили для хлопчини Шапку з гострої перчини. Є вже й зброя для героя — Гострий спис із цибулини. Щоб не згинув десь у полі. Щит зробили з бараболі, З реп’яхів — чудесні шпори Почепили на підбори. Ще й дали йому в дорогу Вузлик доброго гороху.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

Не з-за гори високої, Не з-за ріки широкої, А з-за дідового тину На широку луговину Наш Барвінок виїжджає. Під ним коник Дзвоник грає, Копитами землю риє, Курявою небо криє. Підстрибує вище й вищє, Аж із рота пара свище. Шум і гам на всю округу! Виряджають козарлюгу Славні жителі городу, Зичать доброго походу. Всі листочками махають. Нишком сльози утирають... Дві Редисочки під тином Просять; — Хлопчику, пищи нам, Шли нам вісточки з дороги Про геройські перемоги.— Їм козак вклонився низько:

— Я ж неграмотний хлопчисько, Та коли той скарб добуду, Все на світі знати буду. Полічу у небі зорі І піщинки в Чорнім морі! Кінь гарцює,, з місця рветься Аж земля під ним трясеться, У сідлі Барвінок звівся. Зняв перчину, поклонився: — Будьте живі та здорові. Всі родичі Гарбузові! Задзвеніли гострі шпори. Кінь помчався через гори...

Їде Барвінок шляхом широким. Ясен-прекрасен світ перед оком. Поле широке колосом дзвонить, Весело хвильку за хвилькою гонить. Світом любується хлопчик Барвінок, Списом збиває росу із билинок, В жмені іскристі краплини збирає. Личко вмиває, коня напуває. Як же багато тут дивного дива! Земле кохана, яка ж ти красива! Їде хлопчина. Аж ген із-за гаю Сиза хмарина поля облягає. Раптом запала над нивами тиша. Чути, як в нірці запискала миша... Вітер над шляхом зненацька як свисне! Сиза хмарина у небі як трісне! Іскри упали із сизої хмари. І залунали тріскучі удари. Ні, ще ніколи не бачив Барвінок Дивних таких, незвичайних картинок! Небо все темним, нахмуреним стало. Зілля принишкло, неначе зів’яло. Жде все дощу, як великого дива. Раптом сипнуло! Кипить уся нива. Скачуть краплини блискучим намистом. Кінь і Барвінок сховались під листом. Одяг новий як намочить водою, Знатися буде хлопчина з бідою: Хай шаровари й пошиті із гички — Не поздоровиться їм від водички: Нитка попріє та візьме й порветься. Наново шити усе доведеться... Виженуть друзі Барвінка з городу. Як без штанів він прибуде з походу. Ось уже й сонце. Скінчилася злива. Стала у небі веселка грайлива. Міниться барвами небо блакитне. Ніби й воно по-весняному квітне. Тільки в Барвінка на серці тривога: Дуже від зливи розкисла дорога. Коник бадьорий на це не зважає. Легко баюри і ями долає. Тут ось — гора. За горою — долина. Просто в долині буксує машина. Дуже їй хочеться вийти на гору — Трішечки сили бракує мотору. Висунув голову дядя з кабінки. Хлопця побачив: — Любий Барвінку, Бачиш, як дощ переквасив дорогу? Може, якусь подаси допомогу?
в официальном магазине Литрес

Без серии

Сто пригод Барвінка та Ромашки
Про відважного Барвінка та коника Дзвоника