режисером художнього кіно, а не документалістом, тим більше не «кліпмейкером».

Фільм Рудий зняв, я його прослухала, і мені здалося, що вийшов чудовий фільм. Однак керівництво «Ла

Стради» його не схвалило. Рудий переконаний, що несхвалення фільму прямо пов'язано з тим, що він

відмовився вступити в інтимний зв'язок з однією шведською дамою. Шведська дама була відповідальною

особою і мала приймати роботу Рудого. «У мене все одно не вийшло б із нею, — жалівся та пояснював

Рудий. — Її підборіддя було схоже на п'ятку. Можеш собі уявити жінку з п'яткою замість підборіддя?

Можеш собі уявити, як така жінка може викликати бажання?» Відверто кажучи, мені було важко таке

уявити, але саме звідтоді всі жінки Швеції уявляються мені з п'ятками замість підборідь. Окрім Астрід

Ліндґрен, матусі Карлсона, вона не може такою бути, в таке я вже нізащо не повірю.

Я сказала, що не хочу, щоб наша квартира перетворилася на притулок. «Вона не дозволила, щоб у мене

вкрали гроші, — нагадала я Рудому обставини, за яких ми познайомилися з Ерікою. — Ти розумієш? Вона

не дозволила, щоб у мене вкрали гроші, і сказала, що вона дуже самотня, що їй нема куди подітися, як я

мала вчинити?» Я спіймала себе на тому, що почала виправдовуватися, Рудий це так само помітив. «Ти дуже

добра, моя люба. Але знаєш, що я хочу тобі сказати? Це як з кошеням. Пам'ятаєш? Я приніс кошеня, дав

йому молока, а потім випустив його на вулицю. Бо ти сказала, що воно може подряпати меблі та нові

шпалери. Ти ж так сказала? А воно було безпорадне й маленьке, це кошеня, на відміну від цієї хвойди. Та

вона ж як телеграфний стовп. От і тепер ти мусиш прийняти таке рішення. До речі, зараз навіть не зима».

Рудий замовк.

«Нікуди вона не піде, якщо сама не захоче піти, — рішуче сказала я. — Люди — не кицьки, вона не

подряпає шпалери. Крім того, мені потрібна подруга. Можливо, вперше в житті я відчула, як мені необхідна

подруга. Спробуй мене зрозуміти». Рудий мовчав, але з його мовчання я зрозуміла, що він не зробить

жодної спроби мене зрозуміти, а також те, що Еріка матиме з ним клопіт. Величезний клопіт. Це як

ворожити на картах і витягти валетів. Валети — це клопіт. Чоловіки. Від них самий клопіт. «Ти вирішила

товаришувати з повією? Цікава, прогресивна ідея», — Рудий криво всміхнувся. Ви думаєте, що сліпа

людина не зможе розрізнити щиру та криву посмішки? Я вас запевняю, може, ще й як.

Утім, Рудий вів далі: «У тебе не вийшло дружби з жодною із моїх дівчат, і ти думаєш, що в тебе щось вийде

із цією?» Рудий наривався, мені не хотілося йому нагадувати, що в нього так само не склалися стосунки з

жодною із його постійних дівчат. Але я думаю, що він правильно зрозумів моє мовчання. «Кицька здохла —

хвіст обліз, хто промовить, той і з'їсть», — знов криво посміхнувся Рудий і пішов до своєї кімнати. Це він у

такий дитячий спосіб оголосив мені бойкот, натякаючи на те, що я нерозумна дитина. Хай собі. Я його знаю, довго він не витримає. У Рудого — постійна потреба вести теревені, вести нескінченні теревені. Базікало

нещасне.

Мати і батько завжди говорили нам, що кохання не треба чекати, воно само вас знайде. І наводили свій

приклад. Мама й тато познайомилися тому, що в мами був анальгін, який не був їй потрібний, а батькові був

украй потрібний анальгін, якого в нього не було. Через ліки оці двоє і здибалися. «Для того, щоб продати

щось непотрібне, треба купити щось непотрібне», — полюбляла казати мама. Батько мовчки посміхався.

Час плинув, але ми з Рудим залишалися самотніми. Батьки почали хвилюватися, за Рудого — менше, за мене

— більше. Чоловіки за тридцять, навіть за сорок, вважаються цікавою партією, мало хто називає їх

«одинаками», навпаки, такі чоловіки розцінюються як помірковані, надійні, такі, що багато чого досягли у

кар'єрі. «Одинаки» — це надія, а не розчарування. Тим часом дівчата вже після двадцяти п'яти вважаються

залежаним в лабазі товаром. «Стара діва» — яке ж бридке словосполучення. Діва не може бути старою, діва

завжди залишається дівою. На мій погляд, це несправедливо, таке різне сприйняття суспільством