тридцятирічного чоловіка та двадцятип'ятирічної жінки. Неподобство якесь. Втім, мені ніхто не обіцяв, що

життя має бути справедливим, ніхто, крім, здається, Карла Маркса, але то в нього був такий імідж.

Але я про дівчат Рудого. О, їх не було замало. Вони постійно змінювалися, і кожна з них намагалася мені

сподобатися, а також стати мені подругою. Кожна з них думала, що я таке примхливе дівчисько, котре

вирішує, з ким буде жити та спати її брат. Усі його подруги наділяли мене непритаманними мені рисами

характеру, а також умінням впливати на брата, і намагалися причарувати. Дурниці це все. Я була б рада

отримати подругу в особі дівчини свого брата, я завжди мріяла, що братова наречена, дружина буде

близькою мені людиною, але поки що моїм мріям не судилося збутися. Особливо я запам'ятала трьох із

братових наречених, мабуть, тому, що вони вважалися постійними дівчатами, були винятково активними та

наполегливими.

Щоб ви краще зрозуміли мене та мого брата, а так само і наше життя, треба замовити пару слів щодо його

дівок. Саме так: дівок. Ось я й виказала своє справжнє ставлення до них. Погано, виявляється, я до них

ставилася, а може, це в мене залишилися такі негативні спогади. Спогади, що схожі на використаний

пакетик чаю. Кому ж він може сподобатися? Та нікому. Гіршою за використаний пакетик чаю може бути

лише розчинна кава «Нескафе», саме ота кава, яка щоразу змушує відкривати себе. Не знаю, де її фасують, але це що завгодно, тільки не кава. Не може бути справжня кава таким гидким пійлом, а якщо це так, то я

уже вкотре відчую себе ошуканою.

Першою мені спала на думку Леся. Якщо зважати на хронологію, вона й була першою постійною подругою

Рудого. Знов-таки на перший погляд, вона була чарівною. Тонкі риси обличчя, — вона дозволила мені

пройтися по її обличчю пальцями, а в мене надзвичайно чутливі пальці. Вона мала вишуканий вигляд, але, незважаючи на тендітну зовнішність, мала сталевий характер — він у неї загартувався, як сталь. Вона була

майбутнім архітектором. Закінчувала КІБІ (Київський інженерно-будівельний інститут). З цього приводу

вона казала таке: «Це дуже естетично. Чоловік — режисер, дружина — архітектор. Справжня інтелігентна

родина. Навмисне таке не придумаєш. Ти бачиш, любий, який збіг життєвих обставин?» Вона брала бика за

роги. Рудий ніяковів, тому що одружуватися не входило в його найближчі плани, але кивав головою: він не

любив сперечатися з Лесею.

Леся почувалася в нашій хаті господинею, вела протокольне листування з нашою мамою, яка вважала її

«знахідкою для Рудого», і навіть записала текст на телефонний відповідач: «Леся та Рудий удома, але вони

займаються коханням; якщо вам щось потрібно від когось із нашого подружжя, то залиште своє

повідомлення після довгого сигналу». Пам'ятаю, що Рудий за цей запис влаштував їй перший грандіозний

скандал.

Ще в неї були підозри, багато підозр. Чи не є Рудий наркоманом, тому що всі творчі люди так чи так нарко-

манять? Чи не спимо ми з Рудим, тому що є в нас «якийсь підозрілий зв'язок, незрозуміле на чому

замішаний»? Чи, взагалі, були в мене чоловіки? Це її дуже хвилювало. Ще вона непокоїлася тим, що я можу

виявитися фригідною. «Я не переживу, якщо ти виявишся фригідною», — саме так казала Леся. І починала

нервово ходити по кімнаті. Вона вважала, що її прямий обов'язок — пробудити в мені пристрасну жінку.

Вона тягала до нашої хати якихось хлопців, показувала мене і шепотіла: «Ну зроби це заради мене, Дмитре-

Василю-Олеже, вона ж симпатична, чи не так? Розворуши її, га? Щоб вона відчепилася від свого брата. Це ж

неприродно — спати з братом. Хоча я жінка з прогресивними поглядами, але мене це бентежить». Про ці

підозри я не розповідала Рудому, та якось вона сама йому зізналася, що її хвилюють наші стосунки. «Те, що

ти спиш із Мірою, — це збочення. Це збочення, з яким я не можу миритися». Він не розмовляв з нею більше

місяця, а потім вона знов «з дощами і туманами» повернулася в наш дім.

Приводом для їхнього остаточного розриву прислужилися гіпсові обличчя військових на фасаді Будинку

офіцерів, хоч як це смішно. Ми гуляли на Печерську, неспішно, в принципі, у всіх був чудовий настрій. Аж