Шрифт:
«Спасибі тобі, дитино. Ти зняла тягар з моєї душі. Питай, і якщо зможу, я відповім. Я готова сидіти тут всю ніч, якщо буде потрібно, щоб допомогти тобі.»
Вперше за багато днів Верна посміхнулася. І сльози на її віях були солодкими, а не гіркими.
«Аббатиса, ви дійсно живі? Чи все в порядку з Вами і Натаном?»
«Верна, тобі, може, й подобається, коли тебе називають аббатисою, але я цього не люблю. Будь ласка, називай мене по імені, як всі мої справжні друзі.»
Верна розсміялася. Вона теж терпіти не могла, коли її називали аббатисою.
Аннеліна продовжувала писати:
«Так, зі мною все в порядку. З Натаном теж. Зараз він зайнятий. Сьогодні він купив собі меч і тепер бореться зі стіною. Він вважає, що з мечем при боці виглядає «чудово». Натан — дитина, якій тисяча років, і в дану хвилину він сяє, рубаючи голови невидимим ворогам.»
Верна двічі перечитала цей абзац, бажаючи переконатися, що все правильно зрозуміла. Натан з мечем?! Ця людина ще більше не в собі, ніж вона думала. Можна уявити, скільки з ним турбот у аббатиси!»
«Емм, ти сказала, що я повинна виявити тих, хто служить Володарю. Я уявлення не маю, як це зробити. Чи не можеш ти допомогти?»
«Верна, якби я знала як, я б тобі сказала. Дехто викликав у мене підозри. але більшість — ні. Я так і не знайшла способу визначити, хто з них прихильник Володаря. Переді мною зараз стоять інші, не менш важливі завдання, тому це тобі доведеться вирішувати самій. Тільки пам'ятай, що вони можуть бути хитрі, як сам Володар. Деякі, в яких я підозрювала ворогів, виявилися вірними нам. А тим, хто втік на кораблі, я готова була довірити своє життя. І була б зараз мертва, якщо б це зробила.»
«Енн, я в повній розгубленості. Я навіть не знаю, з чого почати! Раптом у мене нічого не вийде?»
«У тебе повинно вийти. Верна витерла об поділ змоклі долоні.»
«Але навіть якщо я знайду спосіб їх вирахувати, що мені робити потім? Я не можу битися з цими сестрами, враховуючи, якою силою вони володіють.»
«Як тільки ти впораєшся з першою частиною завдання, я скажу, що робити далі. Знай, що пророцтва можуть піддаватися спотворенню і їм теж загрожує небезпека. Точно так само як ми з Натаном скористалися ними, щоб повернути події в потрібне русло, точно так само і наші вороги здатні це зробити.»
Верна сердито зітхнула.
«Енн, ти ж, напевно, уявляєш собі, наскільки я зайнята? Від цих доповідних записок у мене вже голова йде обертом, але ж все від мене залежать, всі чекають мого рішення. І де тільки ти знаходила час на все інше, враховуючи таку кількість паперової роботи?»
«Ти читаєш доповідні? Верна, та ти, я дивлюся, пихата! Або набагато більше свідома аббатиса, ніж я!»
У Верни відвисла щелепа.
«Ти хочеш сказати, що доповідні читати не треба?!»
«Ну, Верна, іноді в них трапляються і важливі відомості. З доповідної ти дізналася про зникнення коней. Ми могли б легко купити коней в будь-якому іншому місці, але взяли їх з палацових стаєнь для того, щоб залишити тобі знак. Ми могли б заплатити за тіла, замість того щоб йти по такому складному шляху, але тоді ти не змогла б поговорити з могильником. Ми подбали про те, щоб залишити тобі досить слідів, щоб ти виявила правду. Деякі з цих слідів були заплутаними, але ти виконала відмінну роботу і прийшла до вірного висновку.»
У Верни спалахнули щоки. Вона ні разу не задумалася про те, що тіла аббатиси і Натана були виявлені в кімнаті вже загорнуті в савани і готові до поховання. Цієї підказки вона не помітила. Енн продовжила:
«Але повинна зізнатися, що я не обтяжувала себе читанням доповідних. Для цього існують помічники. Я просто сказала їм, що вони повинні виходити з власних суджень і здорового глузду, а потім час від часу брала деякі доповідні, з якими вони працювали, і перевіряла, які заходи ними прийняті. Це змушувало їх з належною увагою ставитися до роботи, побоюючись, що я вважатиму незадовільним рішення, прийняте ними від мого імені.»
Верна була ошелешена.
«Ти хочеш сказати, що я можу просто-напросто роз'яснити моїм помічницям або радникам свою політику, а потім віддати доповідні їм? Мені не обов'язково їх читати? Не обов'язково їх візувати?»
«Верна, ти — аббатиса. Ти вільна робити все, що хочеш. Ти правиш Палацом, а не він — тобою.»
«Але сестри Леома і Філіпа, мої радники, і Дульче, одна з моїх помічниць, навперебій твердять мені, що я повинна це робити. Вони настільки досвідченіші за мене! Вони дали мені зрозуміти, що я не впораюся зі своїми обов'язками, якщо не буду особисто приймати рішення з доповідними.»
Енн негайно відписала.
«Так-так! Гадаю, будь я на твоєму місці, Верна, то я б не стільки слухала, скільки говорила. У тебе непогано виходить метати грізні погляди. Ось і користуйся цим.»
Верна посміхнулася, на мить уявивши собі сценку, яка розіграється сьогодні вранці в приймальні аббатиси!
«Енн, а що у вас за завдання? Що ви маєте намір зробити?»
«Мені належить провернути одне невелике діло в Ейдіндрілі, а потім, сподіваюся, я зможу повернутися до Палацу.»
Ясно, що на це питання Енн відповідати не збирається. Верна подумала, про що ще потрібно запитати і про що повідомити аббатису. Їй згадалася одна важлива річ.