Зусиллям волі він викинув ці думки з голови. Йому не можна відволікатися.

Поворот. Меч вгору, голова геть. Розворот, і розпороти живіт. Удар зверху, клинок опускається на гладку голову. Випад. Ухилитися. Ще випад. Голоси підказували йому, і він виконував не замислюючись.

Раптово він усвідомив, що їх тіснять до центру Ейдіндріла. Річард озирнувся на величезну площу, де кипіла битва, і побачив, що до палацу сповідниць залишилося зовсім трохи. Скоро мрісвізи прорвуть ряди захисників і увірвуться туди.

Він почув гучний рев і побачив дві роти д'харіанських солдатів, які вискочили з бічних вулиць і обрушилися на Захисників пастви з флангу. З іншого боку теж з'явилися д'харіанці і увірвалися до лав противника, рубаючи направо і наліво.

Річард застиг, побачивши, що групу справа очолює Келен. Він вела за собою не тільки д'харіанцев, а й чоловіків з палацової обслуги. У нього кров застигла в жилах, коли він згадав, що перед самим падінням Ебініса всі жителі встали на захист свого міста.

Що вона витворяє? Вона повинна залишатися в палаці, в безпеці. Він бачив, що зроблений нею маневр був сміливим, але безнадійним. Захисників пастви занадто багато, і вона скоро виявиться в оточенні.

Але перш ніж це сталося, Келен відвела людей назад. Річард зніс голову чергового мрісвізу. І в той самий момент, коли він подумав, що Келен, мабуть, все-таки повернулася до палацу, вона влаштувала чергову вилазку.

Захисники пастви розвернулися, щоб відбити атаку, і на них відразу навалилися з тилу, але мрісвізи звели нанівець ефективність тактики Келен, вирізавши її солдат точно так само, як вони різали інших д'харіанцев весь цей жахливий день.

Річард прорубався до Келен. У порівнянні з мрісвізами люди здавалися повільними і неповороткими. Для Річарда представляло складність тільки відстань, яку треба подолати.

Руки обважніли, ноги підгиналися.

— Келен! Що ти виробляєш? — Він схопив її за руку, і голос його, посилений магією, гримів. — Я відправив тебе до палацу, щоб ти була в безпеці!

Келен вирвалася. В іншій руці вона стискала закривавлений меч.

— Я не збираюся вмирати, як остання боягузка, забившись у куток, Річард!

Я буду боротися за своє життя! І не смій на мене кричати!

Річард розвернувся, відчувши присутність мрісвіза. Келен пригнулась, коли бризнула кров лускатої тварюки.

Повернувшись, Келен прокричала наказ. Солдати кинулися в атаку.

— Тоді ми помремо разом, моя королева, — прошепотів Річард, не бажаючи, щоб вона почула безвихідь в його голосі.

Д'харіанців відтіснили до площі, і Річард відчув відразу багатьох мрісвізов.

Вдалині, за морем червоних плащів і сяючих обладунків, він розгледів щось зелене, і це зелене невблаганно наближалося до міста. Річард не розумів, що це може бути.

Він відкинув Келен назад. Слова протесту завмерли у неї на губах, коли він атакував лускатих тварюк, що виникли прямо з повітря. Він танцював між ними, вбиваючи їх так швидко, як тільки міг.

Поглинений битвою, він все ж помітив щось, якісь крапки в небі, і подумав, що від утоми в нього, напевно, вже рябить в очах.

Річард завив від сказу, коли йабрі промайнув дуже близько від нього.

Він миттєво відсік лапу, а потім і голову тварюки. Іншого супротивника він убив кинджалом. Наступного відіпхнув ногою і тут же зарубав.

З крижаної люттю він усвідомив, що мрісвізи нарешті зміркували, що основну загрозу для них представляє він, і почали його оточувати. Річард почув, як Келен викрикує його ім'я. Всюди навколо себе він бачив зміїні очі. Він нічого не міг зробити, і йому було нікуди бігти, навіть якщо б він захотів. Він відчував сморід їх клинків, які опинялися занадто близько до його обличчя перш, ніж він встиг цьому перешкодити.

Їх занадто багато. Добрі духи, їх надто багато!

Солдатів поруч з ним уже не залишилося. Тепер його оточувала стіна луски і ножів з трьома лезами. Тільки його магія дозволяла йому поки випереджати їх.

Річард пошкодував, що замість того, щоб кричати на Келен, не сказав їй, як сильно він її любить.

Щось коричневе промайнуло у нього перед очима. Він почув виття мрісвіза, але завив не той, якого рубонув мечем Річард. Він відсторонено подумав, що, мабуть, саме це чуєш, коли вмираєш. В голові шуміло від втоми.

Щось велике впало зверху. Річард спробував стерти заливаючу очі кров мрісвізів, щоб роздивитися, що відбувається. Навколо вили мрісвізи.

Річард побачив крила. Коричневі крила. Перед його очима миготіли волохаті лапи, що відривали мрісвізам голови, і кігті, які роздирали лускаті тіла. Ікла впивалися в шиї.