Темрява і танці.

За кількома столиками сиділи люди і не поспішаючи їли. За одним з кутових столів грали в якусь гру четверо людей похилого віку. Попихкуючи трубками і потягуючи ель, вони щось захоплено обговорювали. Він вловив обривки фраз, в яких згадувався новий Магістр Рал.

— Ти мовчи, — попередила Енн. — Говорити буду я.

Чоловік і жінка за стійкою приязно усміхнулися ім. На щоках жінки з'явилися ямочки.

— Добрий вечір!

— Добрий вечір, — відповіла Енн. — Ми б хотіли зняти кімнату. Хлопчик-конюх сказав, що у вас є хороші кімнати.

— О так, мем! Для вас і вашого…

Енн відкрила було рота, але Зедд її випередив:

— Брата. Мене звуть Рубен. А це моя сестра, Елсі. Я Рубен Рибнік. — Він простягнув чоловікові руку. — Відомий читець по хмарах. Може, ви про мене чули?

Рубен Рибник, знаменитий читець по хмарах.

Жінка заворушила губами, як би підбираючи слова.

— Ну… Я… Ну… Так, здається, чула.

— Ось бачиш, Елсі? — Зедд поплескав Енн по спині. — Майже всі про мене чули. — Він сперся на стійку. — Елсі думає, що я багато про себе уявляю, але вона занадто довго прожила в селі серед тих нещасних, які чують голоси і розмовляють зі стінами.

Дві голови одночасно повернулись до Енн.

— Я там працювала, — зуміла витиснути Енн крізь зціплені зуби. — Працювала там, допомагаючи цим «нещасним», які були нашими гостями.

— Так-так, — кивнув Зедд. — І ти відмінно з цим справлялася, Елсі. До сих пір не розумію, як тільки вони тебе відпустили. — Він знову повернувся до господарів, що втратили дар мови. — Ну і раз вона залишилася без роботи, я вирішив взяти її з собою, щоб вона подивилася світ, побачила життя, розумієте?

— Так, — хором відповіли чоловік і жінка за стійкою.

— І до речі, нам би краще дві кімнати, — зауважив Зедд. — Одну для моєї сестри, іншу для мене. Вона хропе, — пояснив він. — А мені треба виспатися. Зедд тицьнув пальцем у стелю. — Читання хмар, самі розумієте, вимагає уваги.

— У нас чарівні кімнати, — відповіла жінка. На її щоках знову з'явилися ямочки. — Впевнена, ви прекрасно відпочинете.

Зедд застережливо підняв палець.

— Найкращі, смію нагадати. Елсі може собі це дозволити. Її дядько помер і заповів їй весь свій статок, а він був не з бідних.

Чоловік здивовано підняв брову.

— А хіба він і не ваш дядько теж?

— Мій? А, ну так, звичайно, але він мене не любив. Ми зі старим вічно сварилися. Він був великий дивак. Носив шкарпетки замість рукавиць в розпал літа. Зате Елсі була його улюбленицею.

— Кімнати! — Прогарчала Енн і, повернувшись, обдарувала чарівника нищівним поглядом. — Рубену потрібно виспатися. Він багато працює, читає хмари і встає дуже рано. Якщо він недосипає, кільце у нього на шиї чомусь розжарюється. Жінка вийшла з-за стійки:

— Ходімо. Я покажу вам кімнати.

— Чи не запах смаженої качки я відчуваю?

— О так! — Кивнула жінка і повернулася назад. — Це у нас сьогодні на вечерю. Смажена качка у власному соку з цибулею і пастернаком. Хочете?

Зедд глибоко вдихнув:

— Божественний аромат! Щоб приготувати качку як треба, потрібен талант, але я по запаху чую, що ви приготували її як належить. Ніяких сумнівів.

Жінка, спалахнувши, хихикнула.

— Мої смажені качки славляться по всій окрузі!

— Звучить спокусливо, — зауважила Енн. — Чи не будете ви так люб'язні принести її нам в кімнати?

— Звичайно! Із задоволенням!

— Взагалі, — заявив Зедд, — я ось що подумав. Ти йди, Елсі, я знаю, ти не любиш, коли інші дивляться, як ти їси. А я повечеряю тут, пані. І кухлик пива, якщо не заперечуєте.

Енн спопелила його поглядом. Він відчув, що нашийник нагрівся.

— Не затримуйся, Рубен. Нам завтра рано вставати.

Зедд махнув рукою:

— Ну що ти, дорога! Я тільки повечеряю, може, зіграю разок он з тими панами, а потім негайно піду спати. Зустрінемося вранці, світанок буде гарним і світлим, і поїдемо далі показувати тобі світ.

Від її погляду могло спалахнути вогнище.

— Тоді на добраніч, Рубен. — Зедд невинно посміхнувся:

— Не забудь заплатити цій милій жінці і додай трохи зверху за її розкішну смажену качку. — Зедд прибив Енн до місця важким поглядом. — І не забудь зробити запис у своєму дорожньому щоденнику.

— Щоденнику? — Насторожилася Енн.

— Так, твоєму маленькому зошиті. Я знаю, ти любиш описувати наші пригоди, але останнім часом щось часто стала пропускати дні. Мабуть, пора тобі знову цим зайнятися.