§3. Психічні властивості людини.

Темперамент та його типи

Темперамент (від лат. temperamentum - узгодженість, устрій) - це індивідуальні особливості людини, що виявляють себе у силі, швидкості, напруженості й урівноваженості перебігу її психічної діяльності, а також у порівняно більшій або меншій стійкості її настроїв.

Історія виникнення вчення про темперамент бере початок у Давній Греції, де празасновник сучасної медицини Гіппократ (V-IV ст. до н.е.) узявся пояснити особливості поведінки людини, виходячи із домінуючої у ті часи теорії Арістотеля щодо побудови речовини з чотирьох елементів-властивостей.

За Арістотелем, першоцеглинами Всесвіту є 4 елементи: сухість, холод, вологість, тепло. При своєму поєднанні сухість і вологість утворюють землю, холод і вологість - воду, вологість і тепло - повітря, тепло і сухість - вогонь. Гіппократ, за аналогією, висунув гуморальну (рідинну) теорію темпераменту, пов’язуючи наявність в організмі жовтої жовчі („hole”) із холеричним типом темпераменту, наявність слизу („phlegma”) із флегматичним типом темпераменту, наявність чорної жовчі („melas hole”) із меланхолійним типом темпераменту, а наявність крові („sanguis”) - із сангвіністичним типом темпераменту.

За спостереженнями Арістотеля кожний холерик нестримний у своїх діях, кожний флегматик впертий у діях, меланхолік - малоактивний, сангвінік - барвистий у мові.

Термін темпераментувів у вжиток давньоримський лікар Гален (130-200 рр. н.е.), автор праці „Про частини людського тіла”. На відміну від Гіппократа, Гален нараховував вже 13 типів темпераменту, дотримуючись, як і Гіппократ, наївної гуморальної теорії, котра так і не знайшла фізіологічного обґрунтування.

Пізніше пошуки фізіологічної основи темпераменту продовжувалися. У IX-XX століттях їх шукали у морфологічних особливостях людської голови (Ф.Галль), у товщині нервових волокон (В.Бехтерєв), у конституції людського тіла (Е.Кречмер, Уїльям Шелдон), але безуспішно.Нобелівський лауреат Іван Павлов (Росія) фізіологічні основи темпераменту знайшов у специфіці функціонування великих півкуль головного мозку, яка визначає умовно-рефлекторну діяльність людини.

За Павловим, САНГВІНІК - людина із сильним рухливим, урівноваженим типом нервової системи; ХОЛЕРИК - людина із сильним рухливим, але неврівноваженим типом нервової системи; ФЛЕГМАТИК - людина із сильним, врівноваженим, але інертним типом нервової системи; МЕЛАНХОЛІК - людина із слабким гальмівним типом нервової системи.

У сучасній практиці тип темпераменту визначають шляхом тестування. Найбільшої популярності набрало тестування Г.Айзенка (коло Айзенка): У сучасній психології виділяють вже 72 типи темпераменту - цілу періодичну систему (на кшталт Періодичної системи хімічних елементів).

У нормальних умовах темперамент проявляє себе лише в особливостях індивідуального стилю діяльності

В екстремальних умовах вплив темпераменту на ефективність життєдіяльності суттєво зростає, бо попередні засвоєні форми поведінки стають неефективними і виникає потреба у додатковій мобілізації організму, аби впоратися із несподіваними чи дуже сильними зовнішніми впливами. У масових професіях властивості темпераменту, впливаючи на діяльність, тим не менш, не визначають її продуктивності, бо одні психічні властивості можуть бути компенсовані іншими. (індивідуальній системі прийомів і способів дій, характерних конкретній особі), який не з’являється стихійно, а виробляється поступово іноді протягом усього життя.

У професіях, де діяльність відбувається в екстремальних умовах, пов’язаних із значним ризиком прояву небезпек та великою відповідальністю (льотчик-випробувач, диспетчер аеропорту, оператор швидкоплинних процесів тощо), вимоги до психіки і, зокрема, темперамент, визначають професійну придатність.

Найефективнішою є організація робочих пар у складі: холерик-сангвінік, сангвінік-меланхолік, меланхолік-флегматик.

Оволодівати властивостями свого темпераменту, навчитися їх компенсації можна, розпочавши це у дитячі роки, розвинувши під час навчання і виховання, завершивши у процесі трудової діяльності.

§4. Психічні стани людини.

Стрес і стресові реакції організму.

Стрес (від анг. stress– напруга) - це сукупність захисних психічних реакцій, які виникають в організмі людини у відповідь на несподівану напружену ситуацію, спричинену діями зовнішніх факторів (стресорів).

Під час стресу виділяються гормони, змінюється режим роботи багатьох органів і систем людського організму. Доведено, що стресові реакції мають гормональне обґрунтування.

У певної групи людей дія стресорів викликає надлишкове виділення наднирковою залозою гормону - адреналіну. Належність до цієї групи означають як А-тип нервової системи. Його проявами є підвищена тривожність, загострення почуття відповідальності, працелюбство („до нестями”).

В іншої групи людей дія стресорів викликає надлишкове виділення наднирковою залозою іншого гормону - норадреналіну. Належність до цієї групи означають як НА-тип нервової системи. Його проявами є підвищена внутрішня напруженість, недовірливість, скритність і владолюбство.