— Ваші люди розмовляли з ними? — Від нетерпіння ступнувши вперед, запитала Дженнсен. — Відомо, хто це був?

Чоловік перевів погляд на Себастяна, роздумуючи, чи потрібно відповідати на пряме, не зовсім зручне питання, поставлене жінкою, хоча саме вона і заплатила йому. Дженнсен відійшла до дверей і подивилася на вулицю. По її підкреслено незацікавленій увазі Себастян здогадався, наскільки їй важливо отримати відповідь.

Серце дівчини забилося: вона подумки вже встромлювала кинджал у лорда Рала. І тінь жахливої ціни, яку вона заплатила за те, щоб заманити сюди брата, набирала все більш страхітливого розміру, витісняючи з її свідомості саму смерть.

Себастян витер піт з лиця і кинув на підлогу заплічний мішок. Мішок впав з важким звуком і покотився. З нього посипалися речі. Досадливо скривившись, Себастян намірився було зібрати їх, але Дженнсен його випередила.

— Я займуся, — прошепотіла вона, махнувши рукою, ніби радячи продовжити розпитування торговця.

Себастян нагнувся над важким старовинним дощатим столом, уперся в нього долонями:

— Ну так що, говорили твої люди з цією парочкою?

— Ні, пане. Вони просто стояли на узбіччі, а мимо пройшов кінь.

Дженнсен підняла шматок лужного мила і поклала в мішок. Потім підняла бритву і запасний бурдюк з водою. Потім різні дрібниці — кресало, сушене м'ясо, загорнуте в ганчірку, брусок. Під нижню полицю закотилася жерстяна банка. Такої Дженнсен раніше не бачила.

— А як виглядали ці двоє на коні? — Запитав Себастян, водячи пальцем по столу.

Нахилившись до полиці, Дженнсен уважно слухала. Напевно це був лорд Рал. А хто ж ще міг бути? Просто неймовірно, щоб це виявилося збігом.

— Чоловік і жінка, удвох на одному коні. Там є сліди.

Дженнсен подумала, що це не збіг. Саме удвох вони і повинні бути: лорд Рал і його дружина, Мати-сповідниця. Дивно лише те, що кінь один. Але в цій землі і таке не важко уявити.

— Жінка, вона… Вона не сиділа, а лежала. Була перекинута через сідло, — продовжив чоловік, від страху змінившись на обличчі. Він жестом показав, ніби перекидає щось через спину коня. — І зв'язана мотузкою.

Дженнсен, занервувавши від подиву, занадто різко схопила банку і, зачепивши за край полиці, перекинула її. Вміст розсипався по підлозі.

— А як виглядав чоловік? — Поцікавився Себастян.

З банки вивалилася мотузка з рибальськими гачками. А слідом за нею, на подив Дженнсен, на підлогу посипалися маленькі зірочки — сушені сердцевинки гірської троянди, троянди лихоманки. Вони виглядали, як маленькі Благодаті.

— Чоловік був молодий і крупний. У нього був величезний меч. Люди сказали, що виблискуючі піхви висіли на перев'язі через його плече.

— Схоже на Річарда Рала, — дивлячись на Дженнсен з дверей, відмітила сестра Мердінта. Виявляється, вона таки прийшла сюди.

— Перев'язь і великі мечі носять і інші чоловіки, — парирував Себастян.

Не вникаючи в причини, що змусили Річарда зв'язати свою дружину, і думаючи лише про те, що місце перебування лорда Рала нарешті вдалося виявити, Дженнсен квапливо, тремтячими руками зібрала сушену троянду, засунула назад мотузку з гачками, закрила банку кришкою і швидко запхнула її в мішок.

Перевіривши ніж у піхвах, вона квапливо встала поряд з Себастяном. Їй дуже хотілося почути, що ще розповість торговець. Сестра Мердінта пішла геть, кутаючись у чорний захисний одяг.

— Ходімо, нам пора, — сказала вона.

Дженнсен хотіла було піти за нею, але Себастян продовжував задавати питання. Дівчині зовсім не хотілося кидати його і йти за сестрою Мердінтою. Однак та попрямувала до ланцюжку слідів, про які говорив торговець.

З іншого боку будинку голосно і схвильовано загомоніли його товариші. Дженнсен заглянула за ріг і побачила, що вони махають руками кудись у далечінь.

— Чого вони зашуміли? — Поцікавився Себастян, виходячи на вулицю разом з головним торговцем.

— Схоже, хтось наближається, — відповів той.

— І хто б це міг бути? — Пошепки запитала Дженнсен, коли Себастян підійшов до неї.

— Не знаю, можливо, який-небудь їх приятель під'їжджає.

Головний торговець припустив було в сторону своїх товаришів, що юрбою стояли в тіні за сусіднім будинком, але Себастян дав йому знак затриматися і, повернувшись до приміщення, взяв зі столу забутий Дженнсен чорний згорток і прихопив з полиці ще один.

— У цьому вбранні буде легше наздоганяти сестру Мердінту, — вимовив він, спостерігаючи за жінкою, крокуючою по слідах, що вилися серед дюн і барханів. — Сестра захистить тебе від магії Річарда Рала і допоможе, якщо буде потрібно.