Обі Шолк схопив курку за шию і витягнув з гнізда. У його величезному кулаці голова курки виглядала крихітною. Іншою рукою він вийняв з поглиблення в соломі тепле коричневе яйце, і обережно поклав у кошик до інших яєць.

Назад класти курку він не став. Посміхнувся, підняв її на рівень своїх очей, дивлячись, як вона крутить головою в різні боки, а дзьоб її то відкривається, то закривається. Потім наблизив губи і дмухнув щосили прямо у відкритий дзьоб.

Курка видала квокчучий звук, забила крильми, збожеволівши і намагаючись вирватися зі схожого на лещата кулака. З горла Обі вирвався утробний рокочучий сміх.

— Обі! Обі, де ти?

Голос матері пролунав зовсім близько від сараю. Обі тут же сунув птицю назад, в гніздо. Злякано кудахкаючи, курка спурхнула на припічок. А Обі поспішив до дверей.

Тиждень тому пройшла рідкісна для зими злива. День потому вода у водоймах замерзла, а дощ перейшов сніг. Сніг всюди запорошив лід, і ступати по ньому тепер стало небезпечно. Тим не менш, незважаючи на свій зріст, Обі без особливих зусиль ходив по льоду. Він був гордий тим, що має легку ходу.

Хоча справа не тільки в ході. Для людини важливо не допустити, щоб притупився мозок, щоб вільно міркувати.

Обі був упевнений: важливо дізнаватися про нові речі. Необхідно рости і використовувати те, чому навчився. Адже саме так люди дорослішають. Ось хоча б, приміром, взяти сарай і будинок… Вони являють собою єдине приміщення, виготовлене з мазанки — перевиті гілки покриті сумішшю глини, соломи, гною і посліду. Але всередині будинок і сарай розділені кам'яною стіною. Обі зробив стіну з принесених з поля плоских сірих каменів. Він навчився цього, спостерігаючи, як сусід укладає камені по краю свого поля. Така стіна була самою справжньою розкішшю — адже майже в ні в одному господарстві кам'яних стін не водилося…

Мати як і раніше пронизливим голосом кликала його, і він спробував пригадати, що таке міг накоїти. Подумки переглянув список щоденних домашніх обов'язків, які вона поклала на нього, і не зміг пригадати жодної не зробленої справи. По природі він не був забудькуватий, а крім того, всі його обов'язки повторювалися день у день. Все, що треба зробити в сараї, давно зроблено, і у матері немає причин спускати на нього всіх собак.

Втім, хіба можна захистити себе від її нищівного гніву? Адже вона цілком могла придумати йому таку роботу, в якій раніше просто не виникало необхідності.

— Обі! Обі! Ну скільки разів я повинна тебе звати!

Він подумки уявив собі її маленький рот на злому лиці, що кривиться, коли вона вимовляє його ім'я. Адже мати вважає, що він зобов'язаний з'являтися в ту саму мить, як тільки вона покличе. У цієї жінки голос, від якого порветься навіть міцна мотузка.

Обі пройшов боком, щоб не зачепити плечем бічні двері. Всюди пищали щурі, вискакуючи у нього з-під ніг. Нагорі сараю був сінник, а внизу розміщувалися дійна корова, дві свині і два бики. Корова все ще перебувала в сараї. Свиней випустили до дуба, де вони могли вишукувати під снігом жолуді. Биків Обі бачив через великі двері — вони паслися у дворі.

Мати стояла на горбку із замерзлого гною, впершись руками в боки. З її ніздрів виривалися клуби пари. Наче дим у розлюченого дракона…

Мати була жінкою великою, широкої і в плечах, і в стегнах. Коротше, широкою у всіх місцях. Навіть лоб у неї був широким.

Обі чув від людей, які знавали її в молодості, що раніше вона була привабливою жінкою. І справді, коли він був ще хлопчиком, у неї було кілька шанувальників. Однак минали роки, і постійна боротьба за існування призвела до того, що краса її зів'яла, обличчя перетворилося на мішанину глибоко прокреслених часом зморшок і обвислих складок шкіри. Давно вже перестали заходити залицяльники.

По замерзлій з льодом землі Обі пройшов всередину хліва і, тримаючи руки в кишенях, встав перед матір'ю. Вона огріла його по плечу важкою палицею:

— Обі!

Він здригнувся, і вона садонула його ще три рази, з кожним ударом вимовляючи:

— Обі!.. Обі!.. Обі!..

Кілька років тому таке биття залишило б на його тілі синці та гулі. Але тепер він був занадто великим і сильним, щоб відчувати біль від ударів палиці. Це злило мати ще більше. А у нього починали горіти вуха від злості, з якою вона вимовляла його ім'я. Зі своїм маленьким злобним ротом вона нагадувала Обі павука. Чорну вдову…

Він згорбився, намагаючись здаватися поменше.

— Що трапилося, мамо?

— Де ти бовтаєшся, коли тебе мати кличе? Її обличчя скривилося. Колись пухке, як слива, тепер воно перетворилося на м'ятий сухий чорнослив.

— Обі — ти бик. Обі — ти осел. Обі — ти дурень. Де ти був?

Обидва підняв руку, захищаючись від чергового удару палицею.

— Я збирав яйця, мамо. Збирав яйця.

— Подивися на цей бедлам! Тобі ніколи не спадало на думку прибрати тут, перш ніж той, у кого вистачає мізків, скаже тобі про це?