— Пробачте, — схвильовано озвався Гриць, дивуючись тим, що почув. — Я не все зрозумів, але бачу, що ви, Тао… можна вас так називати?.. що ви негативно ставитеся до мілітарних сил, котрі загрожують спокою планети. Правильно я висловлююся?

— Ви вгадали, — засміявся Тао, склавши руки на грудях. — Вельми негативно ставлюся до тих сил, котрі ви згадали.

— Навіщо ж тоді піратське ремесло? Пробачте, я не хочу вас образити. Навіщо оці схованки? Чи можу я знати те, що тут діється?

— Можете, — кивнув Тао, дружньо поплескавши хлопця по плечу. — Щоб попередити ваші запитання, хочу запевнити, що ви — не полонений, як і мій учитель. Я вас врятував, маючи намір висадити десь на острові, звідки можна добратися до радянського посольства. Але потім передумав…

— Чому? — підхопився Гриць.

— Ви мені сподобалися. Ваш незвичайний психотип… Я вирішив поки що залишити вас при собі, щоб мати достойного свідка.

— Свідка?

— Свідка моїх незвичайних акцій. В самотині навіть їсти неохота. Є природна потреба розділити радість пізнання, любові, подвигу, творення. Ви побачите, а може, й самі будете творцем нового світу… мого світу… Учителя я теж залишив для цієї ж мети.

— Ти обманув мене, — докірливо сказав Лі. — Я тобі твердо відповів, що не стану соратником у справі, котру не приймає моє серце. Чому не відпустив мене у рідні гори?

— Мушу мати гарантію, що до вирішального дня ніхто не знатиме про мій притулок.

— Хіба тобі не достатньо слова учителя?

— Де гарантія, що ви не потрапите в руки закону? Чи знаєте, на що здатні сучасні шкуродери?

— Отже, і я не вийду звідси, доки не здійсните ваш таємничий план? — схвильовано запитав Гриць. — Ви не відпустите мене? Не повірите слову честі?

— Ні, — твердо сказав Тао. — Надто велика ставка. Потім… нема потреби кудись їхати, летіти. Розпочнеться нова сторінка планетарної історії. Можете вірити, можете не вірити, але це відбудеться незабаром.

— Що означає «незабаром»? День, тиждень, рік?

— Не день, але й не рік. Гадаю, що в цьому році.

— Тоді розкажіть мені, що тут діється. Може, я стану в пригоді. Може, зумію переконати вас в тому, що не вдалося учителеві? Хоч я й дилетант у точних науках, в кібернетиці, проте навчаюся в політехнічному інституті, а мій брат Борис Гук — відомий кібернетик, учень Глушкова.

— Ваш брат — Гук? — вражено вигукнув Тао, стискуючи долоню Гриця. — Це правда?

— Так. Ось тут, — хлопець лапнув нагрудну кишеню, — документи.

— Не треба, — відмахнувся пірат. — Вірю. Справді, тісний світ. Я пам’ятаю вашого брата, навіть мав з ним цікаві розмови. Пам’ятаю приїзд до Києва цікавого ученого з Папуа. Доктора математики Боголо…

— Мені тоді було п’ять літ. Я не пам’ятаю. Але нині доктор Боголо разом з братом будують оригінальний комп’ютерний комплекс.

— Знаю, — кивнув Тао. — «Резонанс Еволюції». Парадоксальна річ. Фантастична. Але не для мене. Гм! Ніколи б не подумав, що доведеться говорити в братом Гука, та ще й у таких екзотичних умовах. Химерні шляхи карми. Це ще раз доводить мені, що світ — єдина жива істота, і долю її треба вирішувати монолітно. Один організм — один мозок.

— Як? — не збагнув одразу Гриць. — То, може, ви вважаєте себе… пробачте, мозком планети?

— Чому б ні? — спокійно запитав Тао. — Згадайте, які були претенденти на таку роль? Наполеони, гітлери, чінгіси. Хто ж вони? Неуки, шизофреніки, марнолюбці, байдужі до людських страждань і безвиході світу! Я, у всякому разі, глибоко освічена людина, це може підтвердити й мій учитель… і моя душа горить співчуттям до знедолених. Я не вірю в буржуазну демократію, планеті необхідна тверда рука освіченого, гуманного диктатора. Так, так, диктатора, котрий забуде про себе, а віддасть свій розум для спільного блага.

— Ви забули про соціалістичні країни, — озвався Гриць. — Як ви оцінюєте їх?

— Про це поговоримо пізніше. Мене чекає термінова робота. Що саме тут робиться, знає в загальних рисах мій учитель. Я дозволяю йому про все розповісти. Чуєте, учителю? Навіть покажіть гостю печеру, розкажіть про мене, про наш з вами конфлікт в царині духу. Можете не жаліти найгостріших характеристик щодо мене, але суть задуму передайте точно. Я довіряю вам. Охороні буде сказано, вас ніде не затримають… окрім тих місць, де можна звідси вийти. А також біля входу в засекречену лабораторію. До побачення, незабаром зустрінемося.

Тао зник так же раптово, як і з’явився. Гриць відчув страшну втому й вичерпаність. Якусь хвилину непорушно дивився на кружало світильника, потім заплющив очі.

— Вам погано, Гріг? — почувся турботливий голос Лі.

— Втома. Це нічого. Несподіванка… Стрес… Все те, що я почув, не вкладається в свідомість, не сприймається.

— Заспокойтеся, Гріг. Все якось буде. Майте філософський характер. Очевидно, ви недарма потрапили сюди. Правду кажучи, я чекав, що в нашу епоху можливі ось такі прориви в безконтрольність. Анархія в космічних масштабах. Тао я знаю ще з юних літ, він був м’яким і чуйним хлопцем, але десь ця м’якість раптово задзвеніла крицею. Можливо, і я винуватець такого метаморфозу.