— Прийняти міліціонера зможеш?

— Якого міліціонера! — здивувався Гриць. — Слідчий був уранці.

— Так той був у нормальному костюмі, а цей — справжній міліціонер. У формі. Якийсь Сава.

— Сава? — зрадів Гриць. — Давайте його сюди.

— Родич, чи що? — пробуркотіла санітарка.

— Брат…

— Ну, коли брат… то гарно. Скільки їх у тебе, тих братів?

— Багато, тітонько, багато…

У двері протиснулася плечиста постать у білому халаті, що прикривав міліцейську форму. Обличчя Сави розпливалося у щирій усмішці, в руках вів тримав три багряні гвоздики.

— Не проженеш? — запитав від порога.

— Ходи сюди, братику! — закричав Гриць щасливо. — Дай тебе обняти. Яким вітром?

Вони розцілувалися. Сава поставив гвоздики у склянку з водою, помилувався ними, підніс Грицеві до носа.

— Понюхай, яке чудо!

— Справді, — нюхнувши, вдячно сказав Гриць. — Тільки чого це ти мені квіти носиш ніби дівчині? Чи вас цьому навчають у міліції? Делікатному, так би мовити, обходженню ?

— Тобі можна в притони вчащати, а мені не можна побратимові квітів принести? — в тон йому одказав Сава. — Мовчи й не заперечуй. Я три тижні був як на голках.

— Ти одразу дізнався про те, що сталося?

— У ту ж ніч. Все управління гуло. Пригода виняткова. Я коли почув, як ти в лісі під Пущею ринг влаштував, подумав: ну, придбав собі братчика! З таким не занудишся! Ну, ну, не гнівайся. Знаю, що тобі не солодко про таке згадувати, та й слідчий, напевне, душу вимотав…

— Навпаки, дуже приязний хлопець. Він уже все розмотав, а мене розпитував цілком формально…

— Ну, я радий, Грицю, дуже радий. Що тобі треба? Може, цитрусових?

— Мовчи про цитруси та ананаси, — похмуро пожартував Гриць. — В тому притоні наївся цитрусів та інших делікатесів досхочу. Доки й житиму — гикатиму! Ось поки наївся…

Він провів ребром долоні по горлянці. Обоє засміялися.

— А я, Грицю, днями поїду у ваші краї. Сезон полювання. Може, заскочу до ваших. Щось передати?

— Заїдь, — зрадів Гриць. — Познайомишся з сестричкою, з батьками. Вона оце недавно була, з братом Борисом приходила. Жаль, що ти їх не застав. Я б познайомив. Та дарма, як буде змога, заїдь, передавай вітання, скажи, що незабаром приїду. Але про те, що сталося, — нічичирк! Я й своїм так сказав. Щоб матері — ні слова! затямив, Саво?

— Так точно! — козирнув, засміявшись, Сава. — Буде зроблено. Хутчіше виходь на волю з цієї буцигарні і дай мені знати. Бенкет влаштуємо, а я постараюся свіжої качатини добути. Ну, будь здоров, нічний волоцюго, невдалий донжуане!

— Ні пуху тобі ні пера! — сказав Гриць навздогін Саві.

— Іди к чорту! — весело огризнувся від дверей побратим.

ЧАСТИНА

ДРУГА

Трясовина

І ось настане час і мить,

коли розділиться людина,

І дух у ній запломенить

І заричить страшна звірина.

Тоді відбудеться двобій –

Нещадний, грізний і останній,

І той космічний буревій

Скінчиться в дивному мовчанні.

Постане з тиші дивина –

Істота Зоряного Краю,

Над всім возвиситься вона

І цілий світ в собі з’єднає.

Старий єгер Василь Гук поволі йшов густими заростями лісу. Ішов, як завжди, не поспішаючи, ніби пливучи поміж деревами, понад кущами ліщини й глоду, терну й шипшини, відчуваючи кожною цяткою тіла й душі доброзичливий спокій дубів, ліричну задуму беріз, древню щедрість запахущих сосон, що невтомно гудуть і шепочуть пісню вічності. Йому здавалося, ніби він іде давно, давно, не зупиняючись, не спочиваючи… а все те, що інколи з’являється в пам’яті, — люди, явища, істоти, дитинство, юність, зрілість, хвилювання, пошуки й розчарування, — то все лише сновидіння на ходу, лише марення втомленого розуму, а головне — цей безмірний ліс, ці трави, гриби поміж ними, щебетання птахів і граціозні тіні косуль, що голубими тінями з’являються й щезають у гущавині заповідника.

Він вийшов на високий горб. Пісок вузькими рівчаками плив униз. Старий Гук зупинився, глибоко вдихнув повітря, напоєне свіжістю й теплом серпня, духом зачарованого лісу. Звідси видно було зелене покривало заповідника — хащі змішаного лісу, дніпровські луки, кручі на тім боці. Здалека докочувалися гудки пароплавів.

Гук помилувався своїм вічним і єдиним багатством, тихо спустився з піщаної кручі, рушив далі у щоденний обхід. Поміж соснами, поміж дубами, поміж невеликими озерами, поміж заростями ліщини. Перескакував невеличкі потічки, обходив густючі нетрі чортополоху.