Річард бачив, як лиця обох спохмурніли.

— Я хочу сказати, що інформація про те, що Йозеф Андер, якого в давнину відправили розбиратися з шимами, і засновник Андера — одна і та ж особа, надзвичайно важлива. Може, це щось значить, а Зедд цього просто не знає. Я не кажу, що нам слід їхати в Андер. Духам відомо, як мені хочеться якнайшвидше потрапити в Ейдіндріл. Просто я боюся упустити щось важливе. — Річард стиснув скроні. — Я не знаю, що робити.

— Значить, треба їхати в Ейдіндріл, — резюмувала Келен. — Там по крайній мірі ми знаємо, що у нас є шанс. Річард продовжив розмірковувати вголос:

— Можливо, це кращий варіант. Зрештою, Гора, тобто Йозеф Андер, міг знешкодити шимів десь в іншому місці — де-небудь в протилежному кінці Серединних Земель, — а вже потім, значно пізніше, після війни, наприклад, допомогти заснувати країну, яку нині називають Андером.

— Вірно. Значить, ми повинні дістатися до Ейдіндріла якнайшвидше, — наполягала на своєму варіанті Келен. — І сподіватися, що це зупинить шимів.

— Послухай! — Річард підняв палець, закликаючи її до терпіння. — Я в принципі згоден, але як ми зупинимо шимів, якщо доручення Зедда — повна нісенітниця? Чергова його хитрість? У такому разі виявиться, що ми не зробили рівним рахунком нічого ні проти шимів, ні проти Джегана. Таку можливість ми теж повинні враховувати.

— Лорд Рал, їхати в Ейдіндріл все одно справа потрібна, — продовжувала насідати Кара. — Не тільки тому, що там ваш меч і Зедд доручив нам там справу, а тому, що там у вашому розпорядженні буде щоденник Коло. І Берліна допоможе вам з перекладом. Напевно, вона весь цей час продовжує над ним працювати. Можливо, вона вже знайшла ще що-небудь про шимів. Можливо, у неї є відповіді, які вас чекають. А якщо й ні, то все одно книжка буде у вас, а ви знаєте, що шукати.

— Вірно, — погодився Річард. — І інші книжки в замку є. Коло пише, що з шимами виявилося набагато легше впоратися, ніж всі думали.

— Так, але всі вони володіли Магією Збитку, — зауважила Келен.

Річард теж нею володів, але практично не знав, як нею користуватися. По-справжньому він розбирався тільки в тому, як діє його Меч Істини.

— Може, в одній із книжок у замку Чарівника є відповідь, як впоратися з шимами, — додала Кара. — І не виключено, що це зовсім не складно. І Магії Збитку для цього не потрібно. — Морд-Сіт схрестила руки на грудях, всім своїм видом виказуючи неприязнь до магії. — Може, вам достатньо лише підняти палець і звеліти їм забратися.

— Так, адже ти чарівник, — сказала Дю Шайю, не зрозумівши, що Кара, за її звичаєм, глумиться. — Ти можеш це зробити.

— Ти мені лестиш, — хмикнув Річард на висловлювання Дю Шайю.

— І все одно так чи інакше виходить, що єдиний вихід — їхати в Ейдіндріл, — підбила підсумок Келен.

Річард невпевнено похитав головою. Як же важко прийняти вірне рішення. Він вагався, кидаючись то в один бік, то в інший. Йому страшно не вистачало інформації, щоб схилити чашу терезів у потрібний бік. Часом йому хотілося кричати, що він всього лише лісовий провідник і поняття не має, що робити, і щоб прийшов хтось і видав підказку. Іноді він здавався собі самозванцем, який видає себе за Магістра Рала, і жадав кинути все і втекти в Вестланд.

Зараз він перебував саме в такому настрої.

Як же він шкодував, що Зедд йому збрехав! А в результаті він бовтається, як крижинка в ополонці, і не знає, до якого берега плисти. І все тому, що він, Річард, не скористався мудрістю Зедда, коли була така можливість. Якби тільки він потрудився тоді поворушити мізками і згадати про Дю Шайю!

— Чому ти заперечуєш проти Ейдіндріла? — Запитала Келен.

— Сам не знаю, — хмикнув Річард. — Але тепер нам точно відомо, куди йде Джеган. І треба з цим щось робити. Якщо він захопить Серединні Землі, нам усім кінець, і вже тоді нам з шимами явно не впоратися. — Він почав крокувати. — Що, якщо шими — не така вже велика загроза, як ми думаємо? Ні, з точки зору подальшої перспективи, безумовно, вони небезпечні, але що, якщо їм потрібні роки на те, щоб завдати дійсно відчутного збитку? Непоправної шкоди? Наскільки я розумію, на це їм будуть потрібні століття.

— Та що з тобою, Річард? Вони вбивають людей зараз! — Келен вказала в напрямку села Племені Тіни. — Вони вбили Юні. Вбили кількох бака-тау-мана. Ми повинні зробити все необхідне, щоб зупинити їх. Ти ж сам мене в цьому переконав.

— Я згодна з Матір'ю-сповідницею, лорд Рал, — заявила Кара. — Ми повинні їхати в Ейдіндріл. Дю Шайю піднялася на ноги.

— Можна мені сказати, Кахарін? — Річард повернувся зі світу думок.

— Так, звичайно!

Вона зібралася було щось сказати, але так і завмерла з відкритим ротом. На її обличчі з'явився спантеличений вираз.

— Ця людина, що їх веде, Джеган, він чарівник?

— Ну так, в деякому роді. Він здатний оволодівати розумом людей і таким чином управляти ними. Він називається соноходець. Ніякою іншою магією він не володіє.

Дю Шайю деякий час роздумувала над його словами.

— Ніяка армія не може довго існувати без підтримки жителів своєї країни. Він керує всіма жителями своєї країни таким чином? І всі на його стороні?

— Ні. Він не здатний впливати на всіх одночасно. Він повинен вибирати когось одного, хто йому потрібен у даний момент. Ну, приблизно як майстер меча в бою спершу вибирає найважливіші цілі. Він захоплює тих, хто володіє магією, і керує ними, щоб користуватися їх чарами для своїх цілей.